Холодно взимку зайчикові. Вибіг він на узлісся, а вже ніч настала.

Мороз тріщить, сніг проти Місяця блищить, холодний вітер з яру повіває.

Сів Зайчик під кущем, потяг лапки до Місяця, просить:

- Місяцю, любий погрій мене своїми променями, бо довго ще сонечка чекати. Шкода стало Місяцеві Зайчика, він і говорить:

- Іди полем, полем я тобі дорогу освітлю, прямуй до великого стогу сіна.

Попрямував Зайчик до стогу сіна, зарився у стіг, виглядає, усміхається до Місяця:

- Спасибі, любий Місяцю, тепер твої промені теплі-теплі.