Холодно взимку зайчикові. Вибіг він на узлісся, а вже ніч настала. Мороз тріщить, сніг проти Місяця блищить, холодний вітер з яру повіває. Сів Зайчик під кущем, потяг лапки до Місяця, просить: - Місяцю, любий погрій мене своїми променями, бо довго ще сонечка чекати. Шкода стало Місяцеві Зайчика, він і говорить: - Іди полем, полем я тобі дорогу освітлю, прямуй до великого стогу сіна. Попрямував Зайчик до стогу сіна, зарився у стіг, виглядає, усміхається до Місяця: - Спасибі, любий Місяцю, тепер твої промені теплі-теплі. |