Среда, 11.12.2019, 15:19
Приветствую Вас Гость | RSS

Сайт 1 "В" класса СШ №34, г. Днепропетровска

Меню сайта
Музыка
Мини-чат
Наш опрос
Оцените сайт
Всего ответов: 154
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Форма входа

ЯК НЕ ВБЕРЕГЛИ ЗВIРI СВОЇХ ТАЄМНИЦЬ (Французька народна казка)

Жили колись батько i двоє синiв. Старший син був видющий, а менший - слiпий. I ось настав батьковi час помирати. Покликав вiн старшого сина та й каже:
- Помираю я, сину, i, крiм боргiв, нiчого пiсля себе не залишаю. Тож прошу тебе: хоч би як скрутно тобi прийшлося, не кидай напризволяще свого слiпого брата.
Вислухав батькiв заповiт старший син i присягнув iз слiзьми на очах, що виконає останню його волю.

- Тепер я спокiйний,- зiтхнув iз полегкiстю батько, заплющив очi i помер.
Поховали його сини, зачинили вiкна, замкнули дверi своєї вбогої халупи i рушили в путь-дорогу. Люди жалiли їх, давали хто хлiба, хто м'яса, а хто i грошей. Проте слiпому братовi майже нiчого не перепадало, бо старший брат виявився немилосердним i все краще забирав собi.
По недовгiм часi забув старший брат про свою присягу батьковi. Зiбравши сякi-такi грошi, надумав вiн покинути слiпого брата. Завiв його в густий лiс i, сказавши, що незабаром вернеться, пiшов геть.
Слiпий брат, нiчого не пiдозрюючи, лiг на траву пiд деревом i мiцно заснув. Прокинувшись, став кликати брата, але вiдповiдi не почув. Чекав вiн його, чекав, та марно. Ось тодi й збагнув, бiдолаха, що покинув його брат, що не вернеться бiльше,- i гiрко заплакав.
Тим часом споночiло. Але слiпому юнаковi було однаково, що нiч, що день: адже вiн нiчого не бачив.

Раптом почув вiн звiряче виття i, злякавшися, вилiз на вершечок могутнього дуба.
Ледве встиг вiн причаїтися помiж гiлок, як пiд дубом розлiгся лев'ячий рик. Услiд за левом прибiг вовк, потiм - ведмiдь, тодi - вепр, лисиця i нарештi заєць. Повсiдалися звiрi кружка й заходились розпитувати одне одного про новини.
Першим обiзвався лев:
- Де блукав ти, вовчиську? Якi добрi чи злi вiстi принiс?
- О, братчику леве, побував я в далеких краях! I дiзнався про велику таємницю. Про те, як зцiлити слiпого вiд слiпоти.
- То як же його зцiлити? - спитав лев.
- Дуже легко. Треба прикласти слiпому до очей кору з оцього дуба, i вiн умить прозрiє.

- Диво дивне! - вигукнули звiрi в один голос.
- Що диво, то диво,- кивнув лев головою.- Але i в мене є новина, не гiрша за твою. Блукав я по Францiї i потрапив випадком у мiсто, де немає води i люди гинуть вiд спраги. I нiхто не знає, що на головному майданi лежить каменюка, яку можна вiдсунути. А коли вiдсунеш i копнеш у тому мiсцi землю, заб'є там чисте джерело. I тодi води стане на всiх!
- Чудова новина! - вигукнули звiрi.- Тiльки як нам скористатися з неї? Може, ти скажеш, клишоногий? - звернулися вони до ведмедя.
- Чого не знаю, того не знаю,- вiдповiв ведмiдь.- Краще послухайте мою новину! Я оце повернувся з далекого мiста Труа. Править ним граф. I має вiн доньку-одиначку. Якось пiшла вона з подругами гуляти, i раптом вискочив з лiсу страшний звiр. Вона так злякалася, що знепритомнiла. Вiдтодi вона слабує, не пiдводиться з постелi й тане, як вiск. Граф скликав усiх знаменитих лiкарiв, пообiцяв їм щедру винагороду, але жоден не може допомогти його доньцi. А проте її можна зцiлити. Треба витягти в неї з-пiд подушки зелену жабу, i дiвчина враз одужає.

- Оце новина! - вигукнули звiрi.- Слiд би нам податися в мiсто Труа. Ото поживилися б!
Довго ще гомонiли звiрi про свої таємницi, а коли розвиднилось, розбiглися хто куди.
Слiпий юнак злiз iз дуба й вирiзав шматок кори з його стовбура. Потер очi тiєю корою i - о диво! - побачив синє небо, золоте сонце, зелений лiс, могутнiй дуб, помiж гiлок якого ховався вночi...

Погладив юнак стовбур i, щасливий, мерщiй подався в те мiсто, де люди гинуть вiд спраги. Довго шукав його, та зрештою знайшов.
Постукав у вiконце якоїсь убогої хатини. Визирнула з вiконця бабуся, питає:
- Чого тобi треба, юначе?
- Розкажи менi, бабусю, що тут у вас приключилося. Чому нiкого немає на вулицях?
- Тяжке лихо спiткало нас, юначе! Немає в мiстi анi краплини води. Отож i почалася моровиця: люди гинуть, як мухи. За що тiльки карає нас доля?
- Не знаю, бабусю, за що, але я можу вас усiх врятувати.
- Як же ти нас урятуєш? - питає бабуся.
- Треба скликати на головний майдан усiх городян, тодi я й скажу, що робити далi.

Побiгла бабуся до сусiдiв, тi - до" своїх сусiдiв, а тi - до iнших... Нарештi посходились усi на головний майдан, де лежала каменюка. Взялися гуртом i зсунули каменюку. Юнак попросив лопату, копнув у тому мiсцi землю, i ту ж мить вдарив угору струмiнь прозорої води. Набiгли люди - хто з вiдром, хто з цебром, хто з глеком - i понесли додому холодну прозору воду. Все мiсто радiло. Та й як було не радiти - адже позбулися люди тяжкого лиха. Нiхто бiльше не загине вiд спраги...
А юнак, тiльки-но забило джерело, непомiтно пiшов собi i сховався в бабусинiй хатинi. Не звик вiн до того, щоб його хвалили та славили, i дуже вiд цього нiяковiв.

Довго шукали люди свого рятiвника й нарештi знайшли у злиденнiй хатинi. Вони принесли юнаковi мiшок золота. Глянув вiн на мiшок та й каже:
- Не задля користi дав я вам воду, а тому, що пожалiв вас. I золота менi не треба. Та коли ви неодмiнно хочете щось менi подарувати, подаруйте карету iз шiстьма баскими кiньми.
Дивом здивувалися люди, що не взяв юнак золота, та перечити не стали i, як просив вiн, подарували йому карету, запряжену шiстьма баскими кiньми.
Подякував юнак за дарунок, попрощався i поїхав у те саме мiсто Труа, де танула вiд невiдомої недуги графова донька. Приїхав вiн у мiсто й зупинився в бiдному заїздi. За вечерею спитав господаря про те, що цiкавого в них у мiстi. Господар розповiв, що графова донька лежить слаба i що всi її жалiють, бо дiвчина вона гарна й добра душею.
- Що ж у неї за недуга? - спитав юнак.
- Нiхто цього не знав,- розвiв руками господар.- Яких тiльки лiкарiв не привозив граф - жоден не допомiг його доньцi. Дiвчина слабне, згасає. Кажуть, що незабаром пiде з цього свiту, безталанниця.
- Нi, це несправедливо! - вигукнув юнак.- Я знаю, як її врятувати. Пiди-но, друже, до графа i скажи йому, що приїхав славетний лiкар i, мовляв, може зцiлити його доньку.
Господар побiг до графа з радiсною звiсткою. Нещасний батько вже й не сподiвався на те, що донька одужає, а тут така новина!
Запросив вiн юнака до себе i познайомив його зi всiма знаменитими лiкарями, якi марно лiкували його доньку.
- Чого ти прийшов сюди, голодранцю? - спитали вони.
- Та я хочу зцiлити графову доньку вiд смертельної недуги.
- Зцiлити? Чи знаєш ти, нещасний, що навiть ми не в силi її зцiлити?
Юнак нiчого не вiдповiв, уклонився графовi та й пiшов у покої до його доньки. Коли дверi за ним зачинилися, пiдiйшов вiн до постелi, пiдняв подушку i витяг з-пiд неї зелену жабу.

Ту ж мить дiвчина розплющила очi, сiла в постелi та й питає:
- Чому це я тут лежу?
- Тому, що ви слабували,- вiдказує юнак.- Але тепер ви одужали, так що можете встати i йти на прогулянку!

I вiн розповiв дiвчинi все, як було.
- О, яка чарiвна iсторiя! - вигукнула вона.- А ви, певне, чарiвний принц.
- Нi,- похитав юнак головою,- я бiдняк з бiднякiв i ще зовсiм недавно блукав слiпим по свiту.
I вiн розказав дiвчинi про свої пригоди.
- О, це так цiкаво, що я мушу вийти за вас замiж! - вигукнула дiвчина.
Вона повела юнака до батька. Як побачив граф, що донька здорова та весела, знетямився вiд щастя. Звичайно, батьковi не дуже припала до вподоби звiстка про те, що вона збирається замiж за бiдняка без роду i без племенi. Та перечити не став - яка була б iз того користь?..
Незабаром справили бучне весiлля.
Час збiгав. Якось гуляв юнак у лiсi i зустрiв там злиденного жебрака. Придивився до нього й упiзнав свого старшого брата. Пiдкликав його до себе та й питає:
- Давно ти жебракуєш?
- О вельможний пане, ранiше ми з братом ходили по свiту, а потiм вiн мене покинув.
- Чому?
- Був вiн чоловiк пожадливий i завидющий. Завжди боявся, що менi перепаде бiльший i кращий шматок. Тож завiв вiн якось мене в лiс i там покинув...
- Невже отак усе було? А може, навпаки? Згадай лишень! Приглянься до мене - хiба не впiзнаєш?

Приглянувся жебрак до розкiшно вбраного пана i впiзнав у ньому рiдного брата.
- Невже це ти? Ти ж був слiпий та ще й убогий!..
- Авжеж, був, але завдяки тобi став зовсiм iнший.
Упав жебрак на колiна i заблагав брата, щоб той простив його. Брат щиро простив, бо був вiн добрий, зла не вмiв держати. На цьому б i казцi кiнець. Але рiч у тiм, що старшому братовi повсякчас гризла голову думка: як же прозрiв його брат i як вiн забагатiв? Коли вже стало невмiч, прийшов вiн до брата та й питає:
- Як ти прозрiв, як забагатiв? Я дуже хочу це знати! Розкажи менi, брате, прошу!
Не хотiв менший брат розказувати, але старший так просив i молив, що вiн не встояв. Усе розказав, як було. Однак вiдразу застерiг:
- Брате, не ходи до того дуба, не гнiви долю! Тобi ж тепер добре живеться!
Але старшого брата взяли чорнi заздрощi. А заздрощi, ми всi це знаємо,- кепський порадник. Вирушив вiн у далеку дорогу. Нарештi добувся до знайомого лiсу i знайшов заповiтний дуб. Вилiз на його вершечок i заховався помiж гiлок.
Опiвночi почув вiн виття i ревiння. Пiд дубом зiбралися звiрi й повели свою бесiду.

- Скажи-но, леве,- першим обiзвався вовк,- якi новини ти нам принiс?
- Маю новини, та не скажу,- пробурчав лев.- Адже те, що ми говорили останнього разу, стало комусь вiдомо, бо графова донька вже не слабує, а в тому мiстi, де люди гинули вiд спраги, зненацька забило чисте джерело.
- Отже, хтось виказав людям нашi таємницi! - гнiвно вигукнув ведмiдь.
- Присягаюся, це не я! - вищирив зуби вовк.
- I не я! - рохкнув вепр.
- Та вже ж i не я! - вереснула лисиця.
- I не я! - прошепотiв заєць.
- Цитьте, цитьте! - заспокiйливо мовив лев.- Мабуть, хтось сидiв тодi на деревi й пiдслухав нас.

Тут заєць пiдвiв голову й помiж темного дубового листя помiтив людину.
- Ага! - мовив вiн протягом.- Вiн i тепер нас пiдслуховує. Лiзь-но, ведмедю, нагору i скинь цього пройдисвiта на землю.
- Овва! - скривився ведмiдь.- Та доки я скину його з дерева, доки злiзу на землю, вiд нього хiба що кiстки залишаться.
- Як тобi не соромно! - обурено вигукнули звiрi.- Невже ти не вiриш у нашу чеснiсть? Ми, ясна рiч, тебе почекаємо.
- Ну, якщо так, то полiзу...
Вибрався ведмiдь на дуб, ухопив старшого брата за пояс i скинув на землю. Злiз униз - аж диви! - нi людини, нi звiрiв!
Образився ведмiдь на своїх друзiв i побiг у лiсову хащу.
Вiдтодi вiн так i не виходить з лiсу.
Поиск
Календарь
«  Декабрь 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
Архив записей
Калькулятор

Copyright MyCorp © 2019