Випало
Совеня із гнізда та й повзає. Далеко забилось, не може знайти рідного
гнізда. Побачили птахи малого — некрасивого, з великою голівкою,
вухатого, банькатого, жовторотого. Побачили та й питають, дивуючись: — Хто ти такий, де ти взявся? — Я Совеня, — відповідає мале. — Я випало з гнізда, не вмію ще літати і вдень дуже погано бачу. Я шукаю маму. — Хто ж твоя мама? — питає Соловей. — Моя мама Сова, — гордо відповідає Совеня. — Яка ж вона? — питає Дятел. — Моя мама найгарніша. — Розкажи, яка ж вона, — питає Дрізд. — У неї голова, вуха й очі такі, як у мене, — відповідає з гордістю Совеня. — Ха-ха-ха! — зареготали Соловей, Дятел і Дрізд. — Та ти ж потвора. Виходить, і мати твоя така сама потвора. — Неправда! — закричало Совеня. — Мама в мене найгарніша. Почула
його крик Сова, прилетіла потихеньку, взяла Совеня за лапку й повела до
рідного гнізда. Совеня уважно подивилося на свою маму: вона була
найгарніша. |