Меню сайта
Музыка
Мини-чат
Наш опрос
|
ПОКАРАНА ХИТРIСТЬ (Польська народна казка)Якось заможний пан з-пiд Ольштина полював сам-один у лiсi, що сягав далеко-далеко.
В тому лiсi посеред галявини була велика яма,
вирита на вовкiв. Пан iшов через галявину й ненароком упав у яму. Як же
вiн злякався, коли побачив, хто в тiй ямi! А там уже сидiли ведмiдь,
здоровенна змiя та кiт. Кожен iз жахом дивився на iнших. Отож пан i собi
притулився до стiни та й ну гукати, благаючи допомоги. Гукав аж три днi
- все даремно. Лиш на четвертий день наймит Мiхал прийшов у лiс рубати
дрова й почув голос iз ями. Вiн пiдiйшов до ями й питає:
- Хто там?
А заглянути в яму не можна, бо вона прикрита хмизом, та, нiде правди дiти, вiн i злякався дуже.
Пан упiзнав наймита з голосу.
- Це я, твiй пан! - гукнув вiн.- Я впав до вовчої ями. Допоможи менi вилiзти. Ось побачиш, як я тобi вiддячу.
Мiхал вiдшукав довгу жердину, опустив у яму.
Чує - хтось за неї схопився. Почав Мiхал тягти й на превелику силу витяг
жердину назад. I що б ви думали - кого вiн побачив? Не свого пана, а
величезного кудлатого ведмедя, який щодуху чкурнув у хащу.
Бiдний Мiхал затремтiв з переляку, бо
подумав, що то чорт його кликав, а потiм обернувся на ведмедя. Мiхал
хотiв був уже тiкати, коли знову почув iз ями голос:
- Не кидай мене тут, Мiхале, любий! Змилуйся!
Я знаю - ти хочеш одружитися. Справлю тобi гарне весiлля, тiльки
допоможи менi вибратися з ями.
Почув це Мiхал, усмiхнувся. Хоч i не вiрив,
що то його пан, але вирiшив спробувати ще раз. Обережно встромив жердину
до ями - й зараз же почув, як щось дряпається по нiй. Потяг Мiхал
жердину, i здалося йому дивним, що пан такий легкий. Аж тут iз ями
вискочив кiт, нявкнув i шугнув у кущi.
- Ой, лишенько! Це був напевне диявол. У цiй ямi, мабуть, сидять самi чорти.
Вiн уже хотiв був тiкати, коли пан заблагав i залементував:
- Не кидай мене, Мiхале, любий! Надходить
нiч. Я вмру вiд страху, голоду й холоду. Подарую тобi цiле господарство й
купу грошей, якщо ти мене врятуєш.
Мiхал знову встромив жердину до ями. Але цього разу з жердини iз сичанням сприснула змiя i зникла в травi.
"Чую людський голос, а з ями вилазять дикi звiрi!" - зчудувався Мiхал.
Вiн кинув жердину на землю, але пан так благав i кричав, що шкода було слухати.
- Змилуйся! Змилуйся! Опусти сюди жердину!
Тепер уже в ямi нема нiкого, крiм мене. Вiддам тобi весь свiй маєток i
всi грошi, якщо врятуєш менi життя.
"Якщо це справдi пан i я його врятую, буде
вiн менi вдячний до самiсiнької смертi,- подумав Мiхал.- Може, навiть i
не вiддасть усього маєтку, але грошенят таки вiдсипле".
Намордувався Мiхал добряче, бо пан був товстелезний i важкий. Та ледве ступив на тверду землю, як зараз же гримнув:
- Ти, дурню! Чого так довго вовтузився? Я мало з голоду через тебе не вмер.
Мiхал перелякався не на жарт. Мерщiй вийняв з кишенi окраєць житнього хлiба, що взяв собi на вечерю, й вiддав пановi.
Трохи пiдживившись, пан важко сперся на Мiхала й поволi рушив до свого маєтку. А як став на порозi, сказав Мiхаловi:
- Ну, тепер ти вже менi непотрiбний. Iди собi.
Взавтра рано-вранцi наймит подався до панського двору. "Може ж таки, щось дасть менi на весiлля",- думав вiн.
Зайшов у двiр i каже слугам: так, мовляв, i так.
- Чого ж тобi треба вiд нього? - питаються слуги.
Мiхал розповiв, як урятував пана з вовчої
ями. Слуги почали смiятися та лаяти його. Не один думав: "Якби це я
знайшов - отам би й кинув у ямi. Нехай би його вовки з'їли". Бо ж пан
був лихий i недобрий.
Нарештi хтось iз слуг пiшов до нього й сказав:
- Там, ясновельможний пане, прийшов чоловiк, який вас учора витяг iз ями. Вiн хоче щось вам сказати.
- Що?! - люто гримнув пан.- Мене витяг iз ями? Брехня!
Вибiг на подвiр'я, вилаяв Мiхала, назвав брехуном, а потiм узяв батога та й вигнав його з двору, ще й собаками нацькував.
Оце так вiддячив! Смутний i ображений
повернувся Мiхал до своєї хатини в лiсi. Прийшов - що за диво? - дверi
вiдчиненi. Глянув - аж ведмiдь та кiт, яких вiн урятував, лежать долi, а
змiя примостилася на печi. Всi троє чекають на нього.
Мiхал так i остовпiв, побачивши цю трiйцю,
але ведмiдь чемно пiдiйшов до нього й повiв у комору. Там лежав олень,
якого вiн уполював для Мiхала.
- Ото добре! Хоч буде що засмажити на весiлля! - аж руками сплеснув Мiхал.- Красненько тобi дякую.
Тут пiдбiг кiт i, лащачись, повiв Мiхала до сiней, де на лавi лежав букет чудових квiтiв.
- Буде чим прикрасити хату на весiлля! - зрадiв Мiхал.- Дякую.
Нарештi пiдповзла змiя, тримаючи в ротi камiнь-самоцвiт, який блищав на всю хату.
- Ой, та це ж, певно, коштує великих грошей! - здивувався Мiхал.
Вiн чемно подякував звiрам i нагодував їх; вони й пiшли собi в лiс.
А Мiхал сiв на лавi й узяв самоцвiт у руки. Дивиться i не знає, що з ним робити.
Ранком пiшов до панського маєтку. Вiн надумав
продати самоцвiт панi, яка дуже любила золото й всiлякi коштовнi
цяцьки. Та коли вiн показав самоцвiт пановi, той заверещав:
- Ах ти ж негiднику! Де ти його вкрав? Адже вiн коштує цiлу купу грошей.
- Я не вкрав його, пане. Менi принесла самоцвiт змiя, що була разом з вами у ямi.
- От брехун! Забив, певне, якогось подорожнього й забрав у нього таку коштовнiсть!
I пан забрав у Мiхала самоцвiт, а його самого наказав кинути у в'язницю та ще й вирядив слугу в мiсто подати до суду.
Привели Мiхала на суд. Вiн розповiв про те,
як витяг пана iз ями. Та пан присягався, що наймит бреше. Суддя послухав
пана й каже Мiхаловi:
- Еге, мiй любий! Хто ж тобi повiрить? Чи є в тебе свiдки?
- Є свiдки! - вигукнув Мiхал.- 6 ведмiдь, кiт, змiя, тiльки вони в лiсi. Покличте їх, нехай скажуть.
- Нiхто твоїй брехнi не повiрить! - розлютився суддя.
Вiн уже хотiв був винести вирок, коли раптом
за дверима щось загарчало. Вiдчинили дверi, й до зали увiйшов ведмiдь.
На спинi в нього сидiв кiт, а змiя обкрутилася навколо шиї й поглядала
навколо своїми розумними очицями. Всi страшенно перелякалися, а пан аж
зблiд i сховався за столом. Ведмiдь зi своїми друзями рушив до нього.
Тiльки-но пiдiйшли ближче - пан зарепетував:
- Вiдiйдiть! Вiдiйдiть! Я скажу правду. Цей чоловiк не винен. Усе було так, як вiн казав. Я заплачу йому, я все вiддам!
Мiхала негайно звiльнили, i чутка про те, що з ним сталося, полинула по всiй околицi.
Люди так смiялися з пана й соромили його, що
вiн незабаром утiк кудись аж за море. А Мiхала всi хвалили й шанували. I
незабаром наставили його лiсничим. Зажив вiн з людьми в добрiй злагодi,
а потiм одружився зi своєю нареченою.
Справили бучне весiлля. Їжi й питва було
досхочу. Ведмiдь, кiт i змiя теж прийшли на весiлля. За столом їх
почастували тим, що вони любили найдужче: ведмедя - медом, кота - жирним
м'ясцем, а змiю - солодким молоком скiльки душа
забажає.
I таке це було гарне весiлля, якого в околицi та й у всiй Польщi нiхто не бачив i не пам'ятав.
|
Поиск
Календарь
Архив записей
Калькулятор
Друзья сайта
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||