Лісовою
стежинкою ідуть батько і маленький син. Довкола тиша, тільки чути, як
десь далеко вистукує дятел та струмочок дзюркотить у лісовій гущавині. Аж тут син побачив, що назустріч їм іде бабуся. - Тату, куди бабуся йде? - питає син. -
Зустрічати або проводжати, - каже батько й усміхається. - Ось як ми
зустрінемося з бабусею, ти й скажеш: "Доброго дня, бабусю!" - Навіщо ж казати ці слова? - дивується син. - Ми ж її не знаємо. -А ось зустрінемось, скажемо бабусі ці слова, тоді й побачиш, навіщо. Ось і бабуся. - Доброго дня, бабусю! - каже син. - Доброго дня, - каже батько. - Доброго вам здоров'я, - відповідає бабуся І усміхається. І
хлопчик побачив: усе довкола змінилось. Сонце засяяло яскравіше.
Верховіттям дерев пробіг легенький вітерець, і листя заграло,
затремтіло. У кущах заспівали пташки - раніше їх і не чути було. На душі в хлопчика стало легко. - Чому це воно так? - питається син. - Бо ми побажали людині доброго дня. |