В Оленчиної матусі народився хлопчик. Радіє Оленка: тепер у мене є братик. Прокинулася вночі Оленка, бачить - схилилась мама над колискою та й співає колискові. Заворушилась заздрість в Оленчиній душі. Тепер, думає, мама вже не любитиме мене так, як раніше. Бо треба ж і Петрика любити. - Мамо, - каже Оленка вранці, - ой, як люблю я вас... - А чого ти мені це говориш? - непокоїться мати. - Бо хочу, щоб ви мене любили не менше, ніж Петрика... Мама полегшено зітхнула й каже: -Піди, Оленко, Сонця запитай, як воно ділить своє тепло між людьми? Вийшла Оленка та й питає. А Сонце каже: - Для кожної людини - все моє тепло. Від першої до останньої іскринки. |