В
однієї жінки була маленька донька Оля. Коли дівчинці виповнилося п'ять
років, вона тяжко захворіла: простудилась, почала кашляти й танула на
очах. До нещасної матері почали приходити родичі: Олині тітки, дядьки,
бабусі, дідусі. Кожен приносив щось смачне й поживне: липовий мед і
солодке коров'яче масло, свіжі лісові ягоди й горіхи, перепелині яєчка й
бульйон з курячого крильця. Кожен говорив: "Треба добре харчуватися,
треба дихати свіжим повітрям і хвороба втече в ліси й на болота". Оля
їла мед у стільниках і солодке коров'яче масло, лісові ягоди й горіхи,
перепелині яєчка й бульйон з курячого крильця. Але нічого не допомагало -
дівчинка вже ледве вставала з ліжка. Одного дня біля хворої зібрались усі родичі. Дідусь Опанас сказав: - Чогось їй не вистачає. А чого - і сам не можу зрозуміти. Раптом
відчинились двері і в хату ввійшла прабабуся Олі - столітня Надія. Про
неї родичі забули, бо багато років сиділа прабабуся Надія в хаті, нікуди
не виходила. Але почувши про хворобу правнучки, вирішила навідати її. Підійшла до ліжка, сіла на ослінчик, взяла Олину руку в свою, зморшкувату і маленьку, й сказала: -
Немає в мене ні медових стільників, ні солодкого коров'ячого масла,
немає ні свіжих лісових ягід, ні горіхів, немає ні перепелиних яєчок, ні
курячого крильця. Стара я стала, нічого не бачу. Принесла я тобі, мила
моя правнучко, один-єдиний подарунок: сердечне бажання. Єдине бажання
залишилось у мене в серці - щоб ти, моя квіточко, видужала й знову
раділа ясному сонечкові. Така
величезна сила любові була в цьому доброму слові, що маленьке Олине
серце забилось частіше, щічки порозовішали, а в очах засяяла радість. - Ось чого не вистачало Олі,- сказав дід Опанас.- Доброго слова. |