Це
було в четвертому класі. Всі схилились над зошитами. Учитель дав задачі
для самостійного розв'язування, і діти уважно працювали. Віталик сидів
на останній парті. Він уже закінчував розв'язувати задачу, як раптом на
парту впала записка. «Це знову, мабуть, від Петрика,— подумав Віталик.— Знову просить ковзани. Що ж я йому весь час даватиму свої ковзани?» — Іване Петровичу,— сказав Віталик,— мені хтось записку кинув... Хіба ж можна на уроці записки писати? —
Записки на уроці писати не можна,— сказав Іван Петрович.— Але якщо вже
тобі хтось написав, то розповідати про неї вчителеві — недобре,
Віталику. Записка — це ж таємниця, яка мусить бути відома тільки тобі і
твоєму товаришеві. А ти розголошуєш цю таємницю. Візьми записку,
заховай, на перерві прочитаєш... Віталик почервонів. Тепер він зрозумів, що вчинив негарно. У
класі запанувала тиша. Дехто з хлопців час від часу підводив голову,
дивився на Віталика, і в тих поглядах хлопчик бачив подив і обурення. Віталик розгорнув записку і прочитав: «Віталику,— писав Петрик,— я намалював вогнегривого коня. Якщо хочеш, дам тобі». На перерві Віталик підійшов до Петрика. — Давай коня, — сказав Віталик. — Утік кінь...— тихо відповів Петрик. Питання для обговорення:
Чим був незадоволений Віталик? Чому, на твою думку, він вирішив
розповісти вчителеві про записку? Як учитель і діти оцінили його вчинок?
Про що свідчить відповідь Петрика? Які почуття, роздуми викликає у тебе прочитане? |