Среда, 11.12.2019, 15:33
Приветствую Вас Гость | RSS

Сайт 1 "В" класса СШ №34, г. Днепропетровска

Меню сайта
Музыка
Мини-чат
Наш опрос
Оцените сайт
Всего ответов: 154
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Форма входа

ПЛУТЬКО (Португальська народна казка)

Колись давно, не за нашої пам'ятi, жили собi чоловiк та жiнка, i було в них троє дiтей. Усi троє хлопцi. Старший був одважний i смiливий, пiдстарший не такий смiливий, як найстарший, та дужчий за найменшого, а найменший, хоч слабкий i кволий, та хитрий i спритний.

Були вони дуже вбогi. Ото всього добра, що хатка, i стояла та хатка край самого моря (нинi там село Фузетта, а тодi його й слiду не було).

Найстарший син як вирiс, то надумав пiти найматися. Покинув вiн рiдну господу i пiшов по свiтах. Iде та й iде, коли бачить - стоїть палац, а на палацових дверях залiзне кiльце висить, вагою в кiлька арроб5. Стукнув вiн тим кiльцем у дверi.

Вийшов з палацу велетень та й питає:
- Чого тобi?
- Я - найматися. Може, е яка у вас робота.
- А чого ж,- каже велетень,- е. Свиней пастимеш. Але знай: як хоч одну зарiже вовк, то твоя голова з плеч!
- Гаразд,- каже старший брат.- От тiльки нема у мене нiчого, чим вовкiв лякати.
А велетень:
- За цим дiло не стане. Дам тобi рушницю.
Другого дня з рушницею за плечима пiшов хлопець пасти свиней. Вiсiм штук їх було. Ввечерi по дорозi додому напали на свиней вовки. Як мiг вiдбивався хлопець од тих вовкiв. Трьох повбивав, але так i не зумiв пригнати усiх свиней цiлих у саж. Двох таки недолiчився велетень. А як недолiчився, то взяв i вбив свинопаса, а одежу його на кiлочку повiсив.

А пiдстарший як вирiс, то надумав i собi пiти найматися. Попросив батька й матiр благословити та й пiшов по свiтах. Усе до того ж таки велетня привели його путi-дороги i до того ж кiнця, як i найстаршого.
Минув час, вирiс i найменший. I цей надумав пiти найматися. Хоч як не хотiли батько й мати, а мусили його благословити.

Все до тих же дверей з залiзним кiльцем прийшов вiн. На превелику силу пiдняв кiльце i стукнув у дверi.

Велетень прочинив дверi та й питається:
- Чого тобi?
Арроба - мiра ваги, 15 кг.
- Та от хочу узнати, чи не треба вам працiвника?
- Треба. Треба свинопаса - i притьмом. А то вовки свиней крадуть.
- Вовки? Та вовки мене бояться! Здивувала така вiдповiдь велетня.
- Заходь,- каже.
Зайшов хлопець i став озиратися навколо. Побачив велетневу жiнку, велетку, таку завбiльшки, як вiн сам, потiм i одежу своїх братiв.

От другого дня вранцi пiшов вiн зi стадом свиней на пашу, вломив гiлочку, зробив iз неї сопiлку i продудiв цiлий день. Ввечерi по дорозi додому напали на свиней вовки i вiдбили двох. А свинопас знай: собi дудiв на сопiлку: так з сопiлкою в ротi i в палац увiйшов.

Велетень одразу виявив пропажу свиней i, побiлiвши вiд лютi, закричав:
- Ти умреш! Двох свиней вовки украли. А хлопець на те:
- Навiщо так кричати? Свинi пiшли з мого дозволу. Скоро вернуться.

Велетень вгамувався трохи та й питає:
- Хiба вовки не з'їли їх?
А хлопець:
- Таке скажеш! Як це вони можуть з'їсти? Вовки мене знають i навiть пiдiйти близько не важаться.
Замовк велетень i пiшов до жiнки розповiсти про те, що сталося, i сказав:
- Або цей хлопець i справдi дужий, або великий вiн шахрай! Треба б випробувати його. А то я вже сумнiватися починаю.

Всю нiч провела велетка бiля дверей комiрчини свинопаса, все дослухалася та в пари пiдглядала. А той, знаючи про їхню розмову, похвалявся своїми подвигами, балакаючи сам iз собою.

От прийшла велетка до чоловiка та й каже:
- Твоя правда, це дуже смiлива людина, i я боюся його.
На другий день знов вирушив свинопас пасти свиней, знов напали на стадо вовки й вiдбили двох. Розлютився велетень ще дужче, нiж ранiше, а той знов за своє:
- Та кажу ж я вам, що свинi йдуть з мого дозволу. Скоро вернуться.
Назавтра була недiля, i сiм'я велетнiв розважалася, змагаючись у силi та спритностi. Стоячи на белебнi, кидали вони, хто далi, важкий зливок золота у море. А палац їх стояв на березi моря.
Хлопець дивився та тiльки реготав.
- Чого ж ти смiєшся? Може, гадаєш, кинеш далi? А вiн:
- Авжеж.
- Ану, спробуй,- каже велетень.
От хлопець став поряд iз велеткою i, перш нiж узяти зливок, почав махати рукою то вправо, то влiво.
- Що це ти робиш?
- Та кораблям гасло подаю, хай розiйдуться в рiзнi боки, а то, чого доброго, впаде ця штука на палубу.
- Е нi! Золото - моє! Не хочу, щоб пропало!
Так i не дала велетка хлопцевi показати свою силу, а тому тiльки це й треба було.
Наступної недiлi не пiшов вiн пасти свиней, сказав, що хоче дочекатися, коли вернуться вкраденi. А в суботу вийшов хитрун у двiр, пiймав курiпку i сховав у надiйному мiсцi. Як почали чоловiк i жiнка знов змагатися в спритностi, вiн став оддалеки i посмiюється.
- Ось що, жiнка дорожить цим золотом. Але ж ми з тобою можем i камiнь кинути. А хлопець:
- Згода! Ви кидайте з белебня, а я звiдси, знизу кину.
Кинув велетень камiнь i кинув далеко.
А хлопець узяв приховану курiпку, брудну, всю в курявi, i пiдкинув у повiтря. Опинившись на волi, змахнула птиця крилом - пiсок i пилюка запорошили очi велетню.

- З якою силою вiн кинув камiнь, аж дим пiшов,- сказав велетень своїй здивованiй жiнцi.
- I я нiчого не бачила,- мовила велетка.- В очi менi земля попала.
Вiдтодi став велетень боятися хлопця, а тому тiльки це й треба було.
От якось уночi каже велетень своїй жiнцi:
- Давай сьогоднi вночi його вб'ємо.
- Це як же? Ти щось придумав?
- Так, придумав. Свинопас спить у комiрчинi пiд горищем. А я зробив дiру в покрiвлi, таку дiру, через яку легко пройдуть два здоровеннi каменi. Ось як тiльки вiн засне, я їх i поскидаю на нього.

Жiнка схвалила чоловiковий намiр. Проте свинопас усе чув i ту нiч лiг спати в iншому мiсцi. А скинуте велетнем камiння зiштовхнулося мiж собою i утворило нiби склепiння.

Побачив хлопець, що утворене над його постiллю склепiння мiцне, i надумав лягти спати, нiби нiчого не було, на своє звичне мiсце.
Вранцi прокинувся велетень i пiшов глянути, що сталося з його служником. Вiдчиняє вiн дверi до комiрчини та:
- Гей, хлопче! - кричить. А той:
- Чого треба, хазяїне?
А велетень тодi:
- Щось сталося?
- Та нiчого особливого. Звалилися два камiнцi зi стелi, але я їх пiймав i втулив у дiрку пiд стелею. Тепер принаймнi пилюка в лице не сипатиметься.
Неабияк був вражений велетень усiм почутим. Пiшов вiн до жiнки i розповiв усе докладно. А та:
- Ой лишенько! Краще вже його розрахувати, хай iде на всi чотири сторони. I то скорiш.
- Скажи йому про це,- погодився велетень.
От пiшла велетка до свинопаса та й каже:
- Ми оце днями їдемо. Так що можеш бути вiльний. Збирайся.
- Зiбратися, то зберуся,- сказав хлопець.- Тiльки давайте менi трьох ослiв, нав'ючених золотом.

- Атож, це саме й ми думали тобi запропонувати.
От як дiстав трьох вантажених мiшками з золотом ослiв, покинув хлопець проклятий богом палац.

Може, година якась минула, як поїхав хлопець, а велетень i каже жiнцi:
- Нi, подумати лишень! Вiддати негiдниковi стiльки золота, га? Нi, не можу я так. Пiду дожену його.
А велетка на те:
- Не роби цього, не роби. Забув ти, абощо, як вiн камiнь пiймав i стелю собi зробив?
Та де там, велетень i чути нiчого не хоче.
- Хай би там що, а я попробую його здолати.- I кинувся навздогiн за хлопцем, навiть не глянувши, що жiнка сльози гiркi ллє.
Здалеку помiтив погоню хлопець. Помiтив, сховав у густiм лiсi ослiв, а сам вийшов на дорогу, згорнув руки на грудях i втупився в небо.
Побачив велетень втупленого в небо хлопця та й питається:
- Чого це ти в небо задивився?
- Та ось ослiв дожидаюся. Дуже повiльно вони плентали, то я дав доброго штурхана пiд зад, вони тепер по небу летять. Звiсно, перший появиться той, що перший дiстав прочухана.

Нiчого не захотiв бiльше слухати велетень. Кинувся вiн назад, тiльки його й бачили. А хлопець любiсiнько з ослами до батькової господи прибув.
Ось батько його i заснував село Фузетта, i тому в легендi про походження Фузетти мовиться, що збудована вона iз золота, яке велетень навантажив на трьох ослiв.

Поиск
Календарь
«  Декабрь 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
Архив записей
Калькулятор

Copyright MyCorp © 2019