Був
собі Дідусь. Було йому вже сто років. От дізналася Смерть, що живе
такий старий-старесенький Дідусь, прийшла до нього й каже: - Час уже помирати, Дідусю. - Дай приготуватися, - відповідає Дідусь. - Добре, - каже Смерть. - Скільки тобі часу треба на те? - Три дні, - каже Дідусь. Цікаво стало кощавій: що ж робитиме Дідусь, як він готуватиметься? Настав перший день. Вийшов Дідусь у сад, викопав ямку і посадив дерево. - Що ж він другого дня робитиме? - думає Смерть. Настав другий день. Вийшов Дідусь у сад, викопав ще одну ямку, посадив ще одне дерево. - Що ж він третього дня робитиме? - з нетерпінням думає Смерть. Настав третій день. Вийшов Дідусь у сад, викопав ямку і посадив ще одне дерево. - Навіщо ти дерева садиш? - питає Смерть. - Ти ж завтра помреш. - Людям на добро, - відповідає Дідусь. Злякалася Смерть і втекла в темний ліс. |