ЦАРIВНА ЙДЕ НА ВIЙНУ
(Грецька народна казка)
Жив собi цар, i мав вiн троє дочок. Несподiвано прилетiла вiстка, що сусiднiй
цар iде на нього вiйною. Задумався цар. Що робити? А старша дочка й питає:
- Чого ти, батьку, сумуєш?
- Нащо тобi знати - це не жiноча справа.
- Прошу, рiдненький, повiдай менi про свiй клопiт.
- Що тобi сказати? Прилетiла вiстка: треба йти на вiйну. Але я вже старий,
немiчний...
- Ой, скiльки лиха принесе вiйна! Тепер уже не скоро вiддасте мене замiж! - зiтхнула дiвчина.
Прийшла середульша дочка, питає:
- Чого ти, батьку, сумуєш?
- Нащо тобi знати - це не жiноча справа.
- Прошу, рiдненький, повiдай менi про свiй клопiт.
- Мабуть, не треба. Ти все одно скажеш те саме, що й старша.
- Нi, батьку, не скажу.
- Ну слухай! Прилетiла вiстка: треба йти на вiйну. Але я вже старий, немiчний...
- Ой, скiльки лиха принесе вiйна! Тепер уже не скоро вiддасте мене замiж! - сумно мовила дiвчина.
Нарештi прийшла менша дочка, питає:
- Чого ти, батьку, сумуєш?
- Нащо тобi знати - це не жiноча справа.
- Нi, повiдай, я ж твоя рiдна донька!
- Мабуть, не треба. Ти все одно скажеш те ж саме, що й твої сестри.
- Нi, не скажу! - твердо вiдповiла дiвчина.
- Ну, слухай! Прилетiла вiстка: треба йти на вiйну. А я вже старий, немiчний...
- Не журiться, батечку! Пошийте менi чоловiчу одежу, дайте коня, i я поведу ваше вiйсько.
- Де таке бачено? Хiба можна дiвчинi воювати?
- Не бiйтесь за мене. Я смiлива. Я воюватиму,- не вiдступалася дiвчина.
- Гаразд, хай буде по-твоєму.
Цар наказав пошити для меншої дочки чоловiчу одежу, сам вибрав найкращого коня, i царiвна очолила батькове вiйсько.
Невдовзi країну облетiла нова, радiсна вiстка: ворог розбитий ущент.
А допомагав царiвнi в цiй вiйнi iнший сусiд, царевич.
Вiн повертався додому. Шлях йому стелився через володiння царя, якому допомагав.
От царевич i надумав заночувати в замку, де жила наша царiвна. Коли вiн її побачив, одразу впiзнав того юнака, який боронив свою землю вiд ворога.
Повернувся царевич додому та й каже матерi :
- Разом зi мною воювала хоробра дiвчина.
- Як це дiвчина може воювати? - здивувалася мати.- Де таке бачено, де таке чувано?
Царевич розповiв усе, як було. Тодi мати каже:
- Поїдь до них у гостi i вмов царiвну пiти погуляти на луг. А потiм подивись на тi мiсця, де ви гуляли. Якщо трава на її мiсцi буде зеленiша, значить, дiвчина не була на вiйнi.
Царевич так i зробив. Царiвна охоче погодилася пiти на луг. Натомившись, сiли вони вiдпочити, а царевич тим часом задрiмав. Царiвна перейшла на iнше мiсце, вiдпочила, потiм посидiла хвильку бiля царевича i почала його будити:
- Вставай, царевичу, нам пора додому.
Глянув царевич на те мiсце, де вiдпочивала царiвна: трава там була зеленiша, нiж на його мiсцi.
Повернувся до матерi й каже:
- Там, де вiдпочивала царiвна, трава була зеленiша.
- Хiба я не казала, що не може дiвчина воювати? - мовила мати.
- Все ж таки на вiйнi була дiвчина. Я це доведу, потiм проситиму її вийти за мене замiж! - стояв на своєму царевич.
Вiн переодягнувся у бiдняцьку одежу. Набрав веретен, намиста та й пiшов до палацу, де жила царiвна.
- Веретена, намисто продаю! - вигукував царевич.
Почули це служницi та й кажуть царiвнi:
- Чуєш, царiвно, що продає той бiдняк?
- Хай собi продає,- байдуже вiдмахнулася царiвна.
- А ми хiба нiчого не купимо? - спитали служницi.
- Купуйте, як хочете!
Служницi спустилися вниз до хлопця та й питають:
- Скiльки просиш за разок намиста?
- Я грошей не беру, тiльки миску проса.
Дали служницi миску проса. Але вiн, висипаючи просо в торбину, взяв i, нiби ненароком, розсипав його на землю. А поки збирав, надворi стемнiло.
Служницi й питають хлопця:
- Чого ти не попросиш у нас iще миску проса, а згаяв пiвдня, щоб зiбрати його по зернинi?
- Хочу зрозумiти, що таке злиднi,- вiдказав хлопець.- Якщо можете, люди добрi, пустiть мене переночувати. Я згоден ночувати i в пiдземеллi.
- Пустiть його в пiдземелля, хай ночує,- погодилася царiвна, коли вислухала служниць.
Царевич тим часом вистежив, куди служницi поклали ключi вiд кiмнати царiвни, а вночi пробрався до неї, дав соннiй понюхати чар-зiлля, викрав її й вiдвiз до себе додому. Але пройшли чари, царiвна прокинулась у чужому палацi. З переляку їй вiдiбрало мову.
Три роки минуло. Мати й каже царевичу:
- Покинь її, нащо тобi нiма, одружишся з iншою.
Послухав царевич матiр. Знайшли йому iншу наречену. Приготувалися до весiлля. А коли йшли вiнчатися, всiм людям роздавали свiчки, щоб свiтили дорогою.
Дали свiчку i нiмiй дiвчинi.
По дорозi до церкви люди почали кричати:
- Нiма, твоя свiчка давно згорiла! Хiба тобi не пече пальцi?
Але дiвчина мовби й не чула.
- Нехай моя наречена спробує їй пояснити,- сказав царевич.
- Нiма, тобi пече пальцi! Невже не боляче? - вигукнула та.
- Вiдтепер ти будеш нiмою,- раптом заговорила нiма дiвчина.- Iди собi, звiдки прийшла! Я три роки мучилась, бо втратила мову з переляку. А ти надiла вiнок нареченої i думаєш, що ти тут хазяйка! Не бувати цьому!
Царевич вiдмовився вiд нареченої, яку йому нараяла мати, i залишився жити iз своєю царiвною. Так вони все життя пройшли разом у щастi.
