Один чоловiк мав гарний виноградник. Бiля
виноградника лежала купа камiння, де жила велика змiя. Якось виноградар
побачив змiю i надумав зробити їй добро. Узяв кухоль свiжого молока,
принiс, поставив бiля камiння i став оддалiк - хотiв побачити, що буде.
Змiя вилiзла, випила молока i впустила в кухоль один золотий.
Виноградар узяв кухоль iз золотим i пiшов
собi. Вiдтодi щоранку носив вiн змiї молоко i забирав по одному
золотому. Так дружили вони багато рокiв.
Якось виноградар покликав сина, майбутнього
господаря, i розповiв йому про змiю, що її годував молоком. Почав i син
носити молоко й забирати золотi. Одного разу вiн подумав: "У тiй купi
має бути багато золотих; краще вбити змiю, розрити купу й забрати
золотi, а не носити молоко та годувати ту змiю".
Отаке надумавши, вiн узяв палицю i понiс змiї
молоко. Коли змiя молоко випила, хлопець замахнувся i щосили вдарив її,
але убити не змiг, вiдбив тiльки шматок хвоста. Змiя розгнiвалась i
вкусила хлопця. Вiн розпух i ледве дiйшов додому.
Батько спитав його, що сталось. Син розповiв усе, як було, i через кiлька днiв помер.
Минуло багато часу, i якось прийшов виноградар до тiєї самої купи камiння. Вилiзла i змiя. Виноградар їй каже:
- Давай знову дружити, як ранiше дружили.
А змiя йому вiдповiла:
- Чоловiче, не може вiдновитися колишня
дружба. Поки ти бачиш синову могилу, а я - свого вiдбитого хвоста, ми не
можемо стати друзями. Коли щось робиш, думай i про наслiдки.
