Среда, 11.12.2019, 15:30
Приветствую Вас Гость | RSS

Сайт 1 "В" класса СШ №34, г. Днепропетровска

Меню сайта
Музыка
Мини-чат
Наш опрос
Оцените сайт
Всего ответов: 154
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Форма входа

КЕНТЕН I МУХА (Бельгійська народна казка)

У славному мiстi Лувенi жив собi парубок Кентен. Його батько був ковалем, тож змалечку навчав хлопця ковальського ремесла.

Коли Кентен змужнiв, то й сам став до горнила. Невдовзi з ковальчука вирiс у вправного майстра, чиї пiдкови, шпаги та iншi речi часом були справжнiм витвором мистецтва. Батько, дивлячись на спритнi рухи сина, радiв i потай мрiяв, що зможе спокiйно дожити вiку.

А син день при днi працював бiля горнила великої печi. Вiн став м'язистим, дужим, засмаглим. Здавалося, полум'я та ковальське ремесло зачарували його.

Щовечора пiсля важкої працi Кентен вiдпочивав на кам'янiй лавi бiля кузнi.

Вечiрня прохолода лагiдно огортала його натруджене i обпалене жаром тiло.

Молодому ковалевi цiкаво було дивитися на карети з вельможними панами, що проїздили мимо, на безтурботних студентiв та гарненьких панночок, котрi поверталися з мiста додому.

Одна з-помiж панночок подобалася Кентеновi найбiльше. Коли вiн бачив її горду поставу, яснi очi, бiле личко, облямоване строгою чорною намiткою, його серце починало битися дужче.

Щоразу, коли юнаковi щастило вздрiти красуню, його охоплювала радiсть, i вiдтак вiн цiлiсiнький день щось весело наспiвував. А якщо дiвчина не з'являлася, вiн удавався в тугу, на батьковi запитання вiдповiдав невлад i люто гатив молотом по ковадлi.

Такий настрiй сина турбував батька, але вiн не наважувався заговорити з ним про це.

А Кентен нiяк не осмiлювався пiдступитись до юної панночки, яка заволодiла його серцем i думками, бо ж боявся, що вона просто насмiється з нього.

Що далi, то дужче любив вiн дiвчину, i йому за всяку цiну кортiло дiзнатися, хто ж вона, ця славна панянка.

Отож вiн вирiшив непомiтно простежити за нею. Та якось Кентен побачив, що дiвчина пройшла кiлькома вуличками i зупинилася перед багатим помешканням пана Бу, художника; його добре знали й шанували в мiстi. Дiвчина взялася за мiдну клямку, вiдчинила дверi й хутко зникла в будинку.

Хлопець був у розпачi. Невже це донька пана Бу Магдалена, про яку ходили чутки, що вона гордячка i, до того ж, закохана в одного з найталановитiших учнiв свого батька?

Отже, у Кентена, який мав тiльки сильнi руки i талант коваля, не було анiнайменшої надiї привернути до себе багату панянку.

Сумно й гiрко було на душi у Кентена. Цiлими днями ходив вiн, ходив у зажурi. А коли наставав вечiр, хлопець пiдкрадався до будинку пана Бу, ховався за деревом i прикипав поглядом до вiкна, сподiваючись угледiти хоча б легку тiнь красунi у мерехтiннi свiчки.

Туга його ставала нестерпною. Юнаковi так хотiлося бути разом iз Магдаленою!

I ось одного разу Кентен сказав батьковi:

- Я знаю, що завдав тобi чимало прикростей. Але ж ти сам добре бачиш, що хоч мої руки й кують залiзо, та серце мрiє про iнше. Тому я хочу покинути кузню й найнятися до пана Бу, який шукає помiчника розтирати фарби. I тодi я житиму пiд одним дахом iз тiєю, котру люблю.

- Ти що, сину, з глузду з'їхав? - промовив старий коваль.- Хiба не знаєш, що донька пана Бу - нерiвня тобi? А ще кажуть, що незабаром вона має заручитися iз молодим художником. Ти добрий коваль. Забудь, сину, Магдалену. Чи в Лувенi бракує вродливих дiвчат, котрi захочуть вийти за такого парубка, як ти? Тiльки гукни - i вiд них одбою не буде.

- Батьку, не переконуйте мене. Я знаю, що завдаю вам болю, але я провiдуватиму вас. Моя доля не в кузнi, а в майстернi пана Бу.

I хоч як умовляв батько сина, той усе ж таки покинув дiм.

У будинку господаря на Кентена чекала дуже невдячна робота. Щодня вiн замiтав майстерню, чистив пензлi й палiтри, розтирав i змiшував фарби. А ночував у брудному закутку стайнi. За лiжко йому правив оберемок соломи. Часто у стайнi було холодно, аж вода у вiдрi замерзала. Але хлопець не скаржився. Адже вiн кожного дня мiг бачити Магдалену, коли вона заходила до майстернi, щоб поцiлувати батька. З часом Кентен усе пильнiше приглядався до роботи художника.

Багато цiкавого й корисного дiзнався вiн, слухаючи розмови знаменитого майстра з учнями. Незабаром юнак пiзнав усi секрети малярства. Вечорами вiн намагався шматочком вугiлля потайки вiдтворити лик Магдалени на голiй стiнi свого закутка.

Одного дня Магдалена вбiгла до майстернi, обливаючись слiзьми. Батько кинувся до неї i почав розпитувати, що сталося.

- Благаю,- мовила вона схлипуючи,- виженiть з дому вашого учня Ганса (а це той самий, що мав одружитися з дiвчиною).

- Прогнати Ганса?! Нiзащо в свiтi! Це один iз найздiбнiших моїх учнiв. Я вже доручаю йому грунтувати деякi полотна для моїх картин, а iнколи й домалювати одяг. Нинi ви сваритеся, а завтра помиритесь, i ти перша прибiжиш просити, щоб я прийняв його назад.

- Що ви, тату? Менi байдуже до його таланту, коли цей негiдник перед нашими заручинами залицяється до iншої дiвчини.

- А ти звiдки знаєш?

- Я бачила на власнi очi, а коли зажадала вiд нього пояснити все, то вiн як води в рот набрав.

I Магдалена впала на стiлець, витираючи тоненькою хустинкою мокрi вiд слiз очi.

Марно батько намагався її втiшити.

Раптом хустинка впала додолу. Кентен поспiшив її пiдняти. Перш нiж повернути хустинку красунi, вiн припав устами до клаптика тканини, сподiваючись, що цього нiхто не помiтить. Але Магдалена все бачила, i коли брала хустинку з Кентенових рук, то ледь усмiхнулася йому.

То був тiльки вияв вдячностi, проте й цього вистачило, щоб серце Кентена сповнилося радiстю.

Другого дня Кентен мовив до пана Бу:

- Якщо вже так сталося, Ганс пiшов од вас, то, може б, ви дозволили менi тримати в руках пензлi? Я багато чого навчився, споглядаючи вашу працю.

- Хлопче,- сказав майстер,- не смiй i мрiяти про це! Той, хто розтирає фарби,-ще не художник! Я нiколи не довiрю тобi нi пензлiв, нi полотна!

Але Кентен не впадав у вiдчай i при кожнiй нагодi просив майстра:

- Учителю, випробуйте мене. У батьковiй кузнi я часто спостерiгав гру свiтла й тiнi, i хочу намалювати це на полотнi.

Художник лише знизував плечима й намагався якомога швидше спровадити настирливого слугу.

А Кентен i далi потайки малював у своєму закутку в стайнi.

I ось настав час, коли вiн вiдчув, що може малювати не гiрше майстра. Був саме червень, i сонце сходило рано-рано.

Коли в будинку всi ще мiцно спали, Кентен зручно вмостився перед полотном художника, особливо дорогим йому. На передньому планi, помiж двох рядiв колон, кожна з яких була прикрашена статуеткою, стояла на колiнах Дiва Марiя у темному вбраннi, ледь схиливши голову,- обличчя лагiдне i зосереджене.

Кентен не мiг одвести вiд картини очей - так була схожа на Магдалену ця дiвчина.

Та й меблi на полотнi дуже вже нагадували тi, що їх бачив хлопець у помешканнi пана Бу.

Кентен узяв пензлi та фарби i, оглядаючись, заходився щось ворожити над картиною.

Закiнчивши роботу, вiн пiдмiв пiдлогу, ретельно очистив приладдя i заховався в кутку, терпеливо чекаючи на майстра.

Рiвно о восьмiй ранку пан Бу, як завжди, зайшов до майстернi. Окинув поглядом кiмнату, глянув на мольберт з ескiзами, потiм пiдiйшов до своєї улюбленої картини, що була вже майже закiнчена. Та враз жахнувся. На кiнчику носа в Дiви Марiї сидiла муха. I не якась там невидна мушка, а гладка зелена муха iз сталевим полиском.

Художник пiдiйшов ближче, аби зiгнати муху - вiн не мiг стерпiти такого блюзнiрства. Махнув рукою, але клята муха й не думала тiкати, вона навiть не ворухнулася. Кiлька разiв пробував художник зiгнати нахабу, та все було марно.

Немов заворожений пiдiйшов вiн до полотна впритул i почав доскiпливо його розглядати. Аж тепер збагнув, чому муха не злiтала з полотна: вона була не жива, а намальована.

- Хто посмiв торкнутися моєї картини? - вигукнув художник.- Ану ж признавайтеся, а то всiх порозганяю!

Кентен, не довго думаючи, смiливо мовив:

- Це моїх рук дiло. Робiть зi мною що хочете, але я мушу довести, що теж маю хист до малювання i не згiрш за iнших володiю пензлем.

- Ти вже це довiв, хлопче! Муха була як жива. Вiднинi можеш вважати себе моїм учнем. Тебе чекає велике майбутнє.

Кентен не мiг приховати радостi - адже вiн домiгся свого. Тепер би йому тiльки завоювати серце Магдалени! Щастя i тут йому усмiхнулося.

Дiвчину зворушило кохання, яке свiтилося в очах Кентена.

У скорiм часi художник благословив шлюб доньки з Кентеном, який став його найулюбленiшим учнем.

Вiдгуляли гучне й пишне весiлля. Кентен став знаменитим художником, спочатку в мiстi Лувенi, потiм у своєму краї, а вiдтак i в цiлому свiтi. Кажуть, що вiн довгi роки жив щасливо з Магдаленою, яка вiрно любила чоловiка й шанувала його талант.
Поиск
Календарь
«  Декабрь 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
Архив записей
Калькулятор

Copyright MyCorp © 2019