Огірки
Один раз Павлик узяв з собою Котьку на річку ловити рибу. Але в цей день їм не пощастило: риба зовсім не клювала. Зате коли йшли назад, вони забралися в колгоспний город і набрали повні кишені огірків. Колгоспний сторож помітив їх і засвистів у свисток. Вони від нього втекти. По дорозі додому Павлик подумав, як би йому вдома не дісталося за те, що він лазить по чужих городах. І він віддав свої огірки Котьці.
Котька прийшов додому радісний:
- Мама, я тобі огірків приніс!
Мама подивилася, а в нього повні кишені огірків, і за пазухою огірки лежать, і в руках ще два великих огірка.
- Де ти їх узяв? - Каже мама.
- На городі.
- На якому городі?
- Там, біля річки, на колгоспному.
- Хто ж тобі дозволив?
- Ніхто, я сам нарвав.
- Значить, вкрав?
- Ні, не вкрав, а так просто ... Павлик брав, а мені не можна, чи що? Ну, і я взяв.
Котька почав виймати огірки з кишень.
- Стривай, стривай! Не вивантажуй! - Говорить мама,
- Чому?
- Зараз же неси їх назад!
- Куди ж я їх понесу? Вони на грядці росли, а я зірвав. Все одно вони тепер вже рости не будуть.
- Нічого, віднесеш і покладеш на тій же грядці, де зірвав.
- Ну, я їх викину.
- Ні, не викинеш! Ти їх не садив, не ростив, не маєш права і викидати.
Котька став плакати:
- Там сторож. Він нам свистів, а ми втекли.
- Ось бачиш, що робите! А якщо б він зловив вас?
- Він не наздогнав би. Він вже старенький дідусь.
- Ну як тобі не соромно! - Каже мама. - Адже дідусь за ці огірки відповідає. Дізнаються, що огірки пропали, скажуть, що дідусь винен. Добре буде?
Мама стала пхати огірки назад Котьці в кишеню. Котька плакав і кричав:
- Не піду я! У дідуся рушниця. Він вистрілить, та вб'є мене.
- І нехай уб'є! Хай краще у мене зовсім не буде сина, ніж буде син злодій.
- Ну, ходімо зі мною, мамо! На дворі темно. Я боюся.
- А брати не боявся?
Мама дала Котьці в руки два огірки, які не помістилися в кишенях, і вивела його за двері.
- Або неси огірки, або зовсім йди з дому, ти мені не син!
Котька повернувся і повільно-повільно пішов вулицею.
Вже було зовсім темно.
"Кину їх тут, в канаву, а скажу, що відніс, - вирішив Котька і став озиратися навколо. - Ні, віднесу: ще хто-небудь побачить і дідусь з-за мене потрапить".
Він йшов по вулиці і плакав. Йому було страшно.
"Павлику добре! - Думав Котька. - Він мені свої огірки віддав, а сам вдома сидить. Йому либонь, не страшно".
Вийшов Котька із села і пішов полем. Навколо не було ні душі. Від страху він не пам'ятав, як дістався до городу. Зупинився біля куреня, стоїть і плаче все голосніше і голосніше.
Сторож почув і підійшов до нього.
- Ти чого плачеш? - Питає.
- Дідусь, я приніс огірки назад.
- Які огірки?
- А які ми з Павликом нарвали. Мама сказала, щоб я відніс назад.
- Ось воно яке діло! - Здивувався сторож. - Це, значить, я вам свистів, а ви все-таки огірки-то поцупили. Недобре!
- Павлик брав, і я взяв. Він мені і свої огірки віддав.
- А ти на Павлика не дивись, сам розуміти повинен. Ну, більше не роби так. Давай огірки і йди додому.
Котька витягнув огірки і поклав їх на грядку.
- Ну, все, чи що? - Запитав старий.
- Ні ... одного не вистачає, - відповів Котька і знову заплакав.
- Чому не вистачає, де ж він?
- Дідусь, я один огірок з'їв. Що тепер буде?
- Ну що ж буде? Нічого не буде. З'їв, ну і з'їв. На здоров'я.
- А вам, дідусь, нічого не буде за те, що огірок пропав?
- Бач яка справа! - Посміхнувся дідусь. - Ні, за один огірок нічого не буде. От якщо б ти не приніс інших, тоді так, а так ні.
Котька побіг додому. Потім раптом зупинився і закричав здалеку:
- Дідусю, дідусю!
- Ну що ще?
- А цей ось огірок, що я з'їв, як буде рахуватися - вкрав я його чи ні?
- Гм! - Сказав дід. - Ось ще якась задача! Ну чого там, хай не вкрав.
- А як же?
- Ну, вважай, що я тобі подарував його.
- Спасибі, дідусю! Я піду.
- Іди, іди, синку.
Котька щодуху помчав по полю, через яр, по містку через струмок і, вже не поспішаючи, пішов по селу додому. На душі у нього було радісно.
