В маленькій сільській школі – два класи. В кожному класі – двадцять п’ять учнів. На великій перерві діти приходять в шкільну їдальню пити молоко.

Куховарка бабуся Марія ставить на велику дерев’яну тарілку двадцять п’ять склянок з молоком.

На стіл кладе двадцять п’ять шматків білого хліба, намащеного маслом.

В їдальні двадцять чотири звичайних склянки, а двадцять п’ята – велика, значно більша за всі інші.

Спочатку заходить в їдальню перший клас. Діти біжать до дерев’яної тарілки. До великої склянки тягнеться декілька дитячих рук, комусь-то пощастить захопити цю склянку. Ті, кому не пощастило, заздрять щасливчику.

Бабуся Марія дивиться на дітей, хитає головою й тихо каже:

- Які невиховані діти…

Потім приходить другий клас. Діти, не поспішаючи, підходять до тарілки, беруть звичайні склянки. І на тарілці залишається велика склянка.

Бабуся Марія запитує:

- Чому ж велику склянку ніхто не бере?

А до неї підходить хто-небудь несміливий і, соромлячись, бере велику склянку.

Бабуся, лагідно усміхаючись, тихо промовляє:

- Які чемні ці діти…