Среда, 11.12.2019, 16:15
Приветствую Вас Гость | RSS

Сайт 1 "В" класса СШ №34, г. Днепропетровска

Меню сайта
Музыка
Мини-чат
Наш опрос
Оцените сайт
Всего ответов: 154
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Форма входа

ФЕТ-ФРУМОС IЗ ЗОЛОТИМ ВОЛОССЯМ (Румунська народна казка)

Було це тодi, коли про таке нiхто й гадки не мав. Тодi одну ногу блохи пiдковували дев'яносто дев'ятьма оками залiза, а п'ята її лишалася голою, блоха стрибала до небес i їй зовсiм не було важко...
Жив собi колись самiтник-пустельник. Сусiдами його були тiльки лiсовi звiрi. I був вiн такий добрий, що навiть найхижiшi з них корилися йому. Пiшов якось вiн до рiчки, що протiкала недалеко вiд його хатини. Бачить - на хвилях пливе маленька, забита i з усiх бокiв просмолена труна, а в нiй плаче дитина... Пустельник зайшов у воду й довгою жердиною витяг труну на берег.
Що ж вiн побачив, вiдкривши її? Там лежав двомiсячний хлопчик. Як тiльки пустельник узяв його на руки, вiн перестав плакати.
Пустельник радий би був залишити хлопчика в себе й виростити його, але згадав про те, що йому нiчим годувати немовля, i гiрко заплакав...
I раптом сталося диво: в кутку його хатини виросла виноградна лоза, та така велика - аж до самої стелi!

Старий глянув i побачив грона винограду: деякi з них були стиглими, iншi дозрiвали, а решта - ще зовсiм зеленi. Вiн узяв кiлька стиглих виноградин i пiднiс їх до ротика дитини. Немовлятко з'їло.
Так пустельник i вигодував дитину.
Коли хлопчик трохи пiдрiс, названий батько навчив його читати, збирати корiння на харчi та полювати.

Якось вiн покликав хлопчика до себе й каже:
- Сину мiй, я вiдчуваю, що з кожним днем сили покидають мене. Старий уже став, днiв через три, може, й помру... Коли я засну вiчним сном i тiло моє стане холодним, сюди прийде лев. Не лякайся його, синку. Вiн вирив могилу, а ти поховаєш мене. Скарбу в мене, крiм однiєї вуздечки, немає... Коли ти залишишся сам, полiзь на горище, вiзьми ту вуздечку й махни нею - до тебе прибiжить кiнь, вiн навчить тебе, як жити далi...
Все сталося так, як говорив пустельник. Третього дня вiн востаннє попрощався з названим сином, лiг i заснув вiчним сном. Одразу ж з'явився старий-престарий лев i почав рити яму. В нiй хлопчик i поховав небiжчика. Гiрко вiн плакав бiля могили три днi й три ночi. Третього дня голод нагадав йому про себе. Пiдвiвся вiн i з болем у серцi пiшов до виноградної лози, та вона всохла вже. Пригадав тодi, бiдолаха, батьковi слова, полiз на горище, знайшов там вуздечку й махнув нею... I ось перед ним з'явився крилатий кiнь.
- Що накажеш, володарю? Розповiв йому хлопчик про своє горе.
- Тепер я зовсiм самотнiй... Батька мого, який пiклувався про мене, вже нема... Будь зi мною, коню, ми пiдемо далеко-далеко i збудуємо собi нову хатину, бо тут, бiля могили, менi весь час хочеться плакати...

Кiнь вiдповiв:
- Нi, володарю, ми пiдемо жити до таких людей, як ти.
- Хiба ще є такi люди, як я i мiй батько? - здивувався хлопчик.- Чому ж вони не йдуть до нас?
- Не йдуть,- вiдповiв кiнь,- бо вони навiть не знають про нас. Ми пiдемо до них...
- То ходiмо! - радо вигукнув хлопчик.
Коли кiнь сказав, що хлопчиковi треба одягнутися, бо всi люди одягаються, хлопчик знову здивувався. Тодi кiнь звелiв йому засунути руку в своє лiве вухо. Хлопчик так i зробив, витяг звiдти одяг, але не знав, що з ним робити. Та кiнь усього навчив. Хлопчик, уже одягнений, сiв на коня й вирушив у дорогу.
Коли вони в'їхали до мiста, хлопчик побачив там багато людей. Мiський шум трохи налякав його.

Через кiлька днiв, уже звикнувши до мiста й до людей, хлопчик поїхав далi. Незабаром вони прибули в країну фей. Там жили три феї, i хлопчик, за порадою коня, найнявся до них слугою.

- В однiй кiмнатi, де живуть феї, є ванна,- сказав йому якось кiнь.- У тiй ваннi певного дня замiсть води тече золото. Хто скупається в ньому, в того волосся стане золотим, а сам вiн буде красенем.
Кiнь сказав також про те, що в однiй з вiталень феї тримають три пакунки з одягом i той одяг дуже оберiгають.

Хлопчик усе запам'ятав, адже вiн завжди слухав порад свого коня.
Через кiлька днiв сестри поїхали в гостi до iнших фей i звелiли слузi, щоб вiн, коли почує шум у ваннi, негайно тричi вдарив палицею по даху. Це був знак, щоб вони поверталися (у ваннi тодi мала текти золота вода).
Коли хлопчик почув, що у ваннi шумить, то одразу ж покликав коня. Кiнь порадив йому скупатися в золотiй водi. Так вiн i зробив. Потiм вийшов з ванни, захопив пакунки з одягом, сiв на коня й полетiв швидше вiтру. Але як тiльки вiн виїхав за ворота, дiм, сад i все обiйстя так затремтiли й захиталися, що феї почули й чимдуж помчали додому. Вони побачили, що слуга зник, а разом з ним - i одяг. Феї кинулися навздогiн. Коли вони були вже поруч, кiнь перестрибнув через кордон їхнього царства й зупинився. Феї теж зупинилися i з досади, що не впiймали слуги, гукнули:
- Як же ти обдурив нас! Покажи нам хоч своє волосся!
Хлопчик розпустив по спинi своє волосся, i феї захоплено сказали:
- Такого гарного волосся ми ще нiколи не бачили! Фет-Фрумосе! Гаразд, але поверни нам пакунки з одягом!

Та хлопчик не повернув пакункiв, залишив їх собi як плату за службу.
Хлопчик заховав своє золоте волосся пiд ковпак з волового пузиря, приїхав у мiсто й найнявся на роботу до царського садiвника.
Мав копати землю, носити воду, поливати квiти. Садiвник навчив його, як доглядати за деревами, прополювати грядки вiд бур'янiв.
У царя того було три дочки. Але за клопотами вiн забув повидавати їх замiж. Одного разу найстарша дочка сказала сестрам, щоб кожна з них подала до царського столу по кавуну, вибравши його на свiй смак. Коли цар сiв обiдати, дочки поставили перед ним три кавуни.
Цар здивувався й покликав своїх радникiв - хай вони розгадають поведiнку дочок.
Зiбралися радники, думали-гадали, а потiм розрiзали кавуни. Розрiзавши,
побачили, що один iз них уже переспiв, другий - якраз упору, а третiй тiльки починає червонiти. Радники сказали:
- Найсвiтлiший царю, живи багато рокiв: цi кавуни означають вiк твоїх дочок. Вже пора їх видавати замiж.
Тодi цар вирiшив знайти їм наречених. Вiн звелiв оголосити про своє рiшення по всьому царству. I вже наступного дня почали приходити свати вiд сусiднiх царiв.
Старша царiвна швидко вибрала собi жениха, i зразу ж справили весiлля. Пiсля весiлля цар разом зi своїми гостями пiшов проводжати молоде подружжя до кордону царства.

Наймолодша царiвна залишилася вдома.
Фет-Фрумос, слуга царського садiвника, побачивши, що i його господар пiшов разом з усiма до кордону, вбрався в одяг "Польовi квiти", взятий у фей, розпустив по спинi своє чарiвне волосся, сiв на коня й почав гарцювати по всьому царському саду. А з вiкна палацу на нього уважно дивилася царiвна.
Згодом i середня царiвна вийшла замiж. Весiлля гуляли так само довго, як i в старшої.

А по весiллi проводжали всiх аж до кордону. Цього разу наймолодша царiвна знову залишилася сама вдома, вдавши, що захворiла. Садiвникiв слуга теж захотiв повеселитись, як i всi царськi слуги. Та веселитися вiн мiг тiльки зi своїм конем. Покликав вiн його, одягнув "Зоряне небо", розпустив свої золотi кучерi й почав гарцювати в саду.
А то якось поїхав вiн на полювання i взяв з собою усiх бояр та придворних. Наймолодша царiвна знову залишилася вдома.
Фет-Фрумос узяв одяг iз сонцем на грудях, мiсяцем на спинi i двома зiрками на плечах, сiв на коня й почав гарцювати в саду.
Наймолодша царiвна ставала сумнiшою з дня на день. Вирiшив цар i її видати замiж. Та вона й слухати не хотiла нi про яких женихiв-царевичiв. Тодi цар покликав радникiв i запитав, як йому бути.
Вони порадили йому побудувати вежу з брамою внизу. Хай через цю браму пройдуть усi царськi та боярськi сини. А царiвна хай кине золоте яблучко в того, хто їй найбiльше сподобається.

Так i зробили. По всьому свiту оголосили царське рiшення. I от через браму вежi пройшли вже всi царевичi та всi боярськi сини, проте дiвчина так нi в кого й не кинула золотого яблучка. Дехто вже думав, що царiвна взагалi не хоче виходити замiж, але один старий боярин порадив, щоб через браму пропустили й простих людей.

Тепер через ворота пройшли i садiвник, i головний кухар, i стражники, i слуги, i кучери, i наймити. Та все даремно: дiвчина нiкого не вибрала. Стали питати, чи всi вже пройшли. Вiдповiли, що не пройшов тiльки садiвникiв слуга.

- Хай i вiн пройде! - звелiв цар.

Покликали садiвникового слугу й примусили пройти через ворота. Вiн пройшов, i дiвчина кинула в нього яблучко. Слуга скрикнув i побiг, тримаючись руками за голову.

Побачивши таке, цар не повiрив:
- Не може цього бути! Тут якась помилка!
Не мiг же цар отак просто видати дочку за якогось слугу! I вiн звелiв ще раз пройти всiм через браму, а дочцi вдруге кинути яблуко. Трапилося все так, як i ранiше: слуга втiк, тримаючись руками за голову.
Засмучений цар утрете звелiв усiм пройти через браму. Побачивши, що й цього разу дочка вибрала слугу, вiн змушений був видати її за Фет-Фрумоса.
Весiлля це святкували тихо й таємно: цар дуже не любив молоде подружжя. Вiн тiльки дозволив їм жити при дворi. Садiвникiв слуга став водоносом. Усi царськi слуги насмiхалися з молодого подружжя i засипали їхню хатину смiттям. Одначе всерединi хатина була дуже гарна, чепурна, стояли там такi рiдкiснi речi, яких i в царських хоромах не було. Все це чудове багатство подарував молодятам крилатий кiнь.

Царевичi, що сваталися до наймолодшої царiвни, образились на неї й вирiшили пiти вiйною проти її батька. Дуже засмутився цар, коли довiдався про намiр своїх сусiдiв. Але що поробиш? I вiн почав готуватись до вiйни.
Два старшi зятi царя зiбрали вiйсько i прийшли йому на допомогу. Фет-Фрумос послав дружину просити царя, щоб i йому дозволили йти на вiйну. Але цар вигнав її:
- Йди геть з-перед моїх очей! Через тебе ж вiйна почалася!
Та пiсля багатьох благань цар нарештi дозволив Фет-Фрумосовi пiдвозити воду воїнам. Зiбрався Фет-Фрумос у похiд: одягнувся у лахмiття i поїхав на шкапинi. Незабаром вiн зi своєю шкапиною загруз у болотi. Саме тодi, коли вiн намагався витягнути свою конячину з багнюки, нагодився цар iз вiйськом. Посмiялися вони з нього та й поїхали далi. Коли ж вiйсько сховалося за обрiєм, його шкапина обернулась на крилатого коня. Сам хлопець змiнив своє Дрантя на "Польовi квiти", сiв на коня й помчав на поле битви.
Ще здалеку Фет-Фрумос побачив, що ворожi вiйська набагато численнiшi й сильнiшi. Iз вершини пагорба вiн налетiв, мов вихор, на них i закрутився мiж ворогами, рубаючи мечем праворуч i лiворуч. Вороги так злякалися несподiваного нападу Фет-Фрумоса, блиску його одягу й крилатого коня, що втекли з поля бою. Побачив таке диво цар i зрадiв. Вертаючись iз перемогою додому, царське вiйсько побачило, що водовоз i досi не може витягти шкапину з болота. Цар тепер був у доброму настрої i звелiв:
- Ану, допоможiть бiдаковi та його шкапинi!
Не встигли цар та його вiйсько вiдпочити пiсля битви, як прилетiла звiстка, що вороги знову йдуть, тiльки вже з бiльшими силами. Не було ради, довелося виступати назустрiч вороговi. Наймолодший зять i цього разу просився йти з усiма. Його висмiяли, але врештi-решт дозволили. Посмiялися ще раз тодi, коли, проїжджаючи мимо, знову побачили його зi шкапиною в болотi. А вiн, як тiльки вiйсько з царем сховалося за горою, обернувся на Фет-Фрумоса i на своєму крилатому конi, в одязi "Зоряне небо" примчав на поле бою.

Засурмили труби, загримiли барабани, вiйська ринули однi проти одних. А Фет-Фрумос, побачивши, що вороги сильнiшi й численнiшi, кинувся на них з пагорба й примусив їх тiкати.

Цар у дуже доброму настрої повертався разом iз вiйськом назад i, проїжджаючи мимо водовоза, який усе ще силкувався витягти шкапину з болота, звелiв допомогти йому.

Але цар до глибини душi був засмучений, коли довiдався, що вороги втретє, ще з бiльшими силами пiдiйшли до кордонiв його царства. Вiн почав гiрко плакати i плакав доти, доки в його старечих очах не висохли всi сльози. Та не було ради - мусив збиратися та йти в похiд...

Водовоз також запрiг свою шкапину. I пiсля того, як царське вiйсько проїхало мимо болота, де вiн знову вовтузився зi своєю шкапиною, обернувся на Фет-Фрумоса, скинув лахмiття, взяв одяг iз сонцем на грудях, мiсяцем на спинi i зiрками на плечах. Вiн розпустив свої золотi кучерi, сiв на крилатого коня й за одну мить злетiв на пагорб, щоб подивитися на битву.

Вороги обступили царське вiйсько з трьох бокiв. Надвечiр, побачивши, що вороги перемагають, Фет-Фрумос напав на них i почав рубати на всi боки. Вороги вiд несподiванки розгубилися i, не знаючи, що робити, розсипались по полю. Вони тiкали, мов курчата вiд шулiки, куди очi свiтять, ламаючи собi шиї. Але Фет-Фрумос не давав перепочинку їм, усе гнав i гнав з мечем в руках.

Цар, помiтивши, що Фет-Фрумос поранений у руку, дав йому свою хустину перев'язати рану...

По дорозi додому цар та його вiйсько знову зустрiли водовоза зi шкапиною в болотi i знову допомогли йому.

Прибули вони додому щасливо. Та незабаром цар захворiв i геть ослiп. До палацу запросили найславетнiших лiкарiв, ворожбитiв та знахарiв, але нiхто з них не мiг допомогти.

Одного разу, прокинувшись уранцi, цар розповiв сон. Приснилося йому, нiби якийсь дiд сказав, що вiн стане зрячим. Для цього треба напитися молока рудої дикої кози й помити ним очi...

Царевi зятi - чоловiки старших царiвен - одразу ж i вирушили по козяче молоко. Коли разом iз ними захотiв поїхати i чоловiк третьої, наймолодшої царiвни, вони рiшуче вiдмовили йому.

Тодi Фет-Фрумос покликав свого коня й поїхав по болотах, де жили рудi кози. Вiн ловив їх i доїв. На зворотному шляху Фет-Фрумос одягнувся в звичайного чабана, дiстав десь глечик овечого молока i вийшов назустрiч старшим зятям царя. Тi запитали:
- Що у тебе в глечику?
- Молоко,- вiдповiв чабан, удавши, нiби не знає цих людей.- Я несу його царевi, йому снилось, що вiн стане зрячим, як тiльки помиє ним очi.

Почувши це, старшi зятi спробували купити в чабана молоко, але чабан нi за якi грошi не хотiв продавати його. Якщо вони хочуть мати молоко вiд рудої кози, то вiн може дати їм, але тiльки тодi, коли вони погодяться називатися його рабами й дозволять, аби вiн поставив на їхнiх спинах своє тавро. Чабан додав, що пiде звiдси й нiколи з ними тут не зустрiнеться.

Обидва зятi, порадившись, вирiшили, що їм, царевичам i чоловiкам царiвен, вiд цього нiчого не станеться. I вони дозволили чабановi поставити на своїх спинах тавро; потiм забрали овече молоко й повернулися додому. По дорозi вони казали:
- Коли вiн хоч словом обмовиться про це, то ми скажемо, що вiн божевiльний! I повiрять нам, а не йому.
Отже, повернулись вони до царя й вiддали молоко. Цар промивав ним очi, пив його, але нiщо не допомагало.

Незабаром до царя прийшла його молодша дочка й сказала:
- Тату, промий свої очi оцим молоком. Його принiс мiй чоловiк...
Цар вiдповiв:
- Як може зарадити той злидень, коли навiть мої старшi зятi, що стiльки допомагали менi у вiйнах, нiчого не могли зробити? Хiба я не заборонив вам пiдходити до мене? Як ти посмiла порушити мiй наказ?
- Можеш карати мене, тату, тiльки благаю тебе, промий очi молоком, яке дiстав твiй покiрний слуга...
Наймолодша дочка так просила, що цар нарештi погодився. Взяв у неї молоко, промив ним очi один раз, другий, на третiй день став бачити.
Видужавши, цар влаштував бенкет i запросив на нього усiх бояр та радникiв. З такої нагоди мусив дозволити прийти й Фет-Фрумосовi. Коли веселощi були в розпалi, Фет-Фрумос пiдвiвся i, вибачившись, сказав:
- Найсвiтлiший царю! Хiба дозволено рабам сидiти разом iз своїми володарями за одним столом?
- Нi, не дозволено! - вiдповiв цар.
- Якщо це так, то звели двом своїм гостям,- один сидить праворуч, а другий лiворуч вiд твоєї свiтлостi,- вийти з-за столу. Вони - мої раби. Якщо не вiриш, подивись: на їхнiх спинах моє тавро.
Почувши це, царськi зятi знiтилися. Але дiватись нiкуди: вони пiдвелись i понуро стали бiля столу.
Перед закiнченням бенкету Фет-Фрумос вийняв хустину, яку дав йому цар на полi бою.

- Звiдки ця хустина в тебе? - здивувався Цар.- Адже я дав її божому ангеловi, який допомiг менi перемогти ворога!
- Нi, найсвiтлiший царю, ти дав її менi!
- То це ти допомiг нам?
- Я, найсвiтлiший царю.
- Не вiрю! - сказав цар.- I не повiрю, доки не покажешся таким, яким був тодi, на полi бою!

Фет-Фрумос вийшов з-за столу, пiшов у свою хатину, переодягнувся, розпустив по спинi золоте волосся. Всi захоплено пiдвелися, коли вiн зайшов у царськi хороми.
Фет-Фрумос сяяв так, що легше було дивитись на сонце, анiж на нього.
Тепер цар похвалив свою наймолодшу доньку за те, що вибрала собi такого гарного чоловiка. Старий цар зрiкся престолу, передав його Фет-Фрумосовi, який i став правити царством.

Сiвши на престол, Фет-Фрумос звiльнив од рабства чоловiкiв старших царевих дочок i влаштував пишний бенкет. I я там був, носив до печi дрова на кiлку, воду - ситом, а жарти - вiдром. За це я мав мрiй чотири торби i наперсток чорби(румунська страва, кислувата на смак овочева юшка).
А батiг тому по плечах, хто базiкає весь вечiр.
Поиск
Календарь
«  Декабрь 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
Архив записей
Калькулятор

Copyright MyCorp © 2019