Одного
разу Син розсердився і згарячу сказав Матері образливе, грубе слово.
Заплакала мати. Схаменувся Син, жаль стало йому Матері. Ночей не спить —
мучить його совість: адже він образив Матір. Йшли
роки. Син-школяр став дорослою людиною. Настав час їхати йому в далекий
край. Поклонився Син Матері низько до землі й говорить: — Простіть мені, Мамо, за образливе слово. — Прощаю, — сказала Мати й зітхнула. — Забудьте, Мамо, що я сказав вам образливе слово. Задумалась Мати, геть посмутніла. На її очах з'явились сльози. Каже вона синові: — Хочу забути, Сину, а не можу. Рана від колючки загоїться й сліду не залишиться. А рана від слова заживає, проте слід глибокий зостається. |