Меню сайта
Музыка
Мини-чат
Наш опрос
|
ЦАРIВНА ЙДЕ НА ВIЙНУ (Грецька народна казка)ЦАРIВНА ЙДЕ НА ВIЙНУ (Грецька народна казка) Жив собi цар, i мав вiн троє дочок. Несподiвано прилетiла вiстка, що сусiднiй цар iде на нього вiйною. Задумався цар. Що робити? А старша дочка й питає: - Чого ти, батьку, сумуєш? - Нащо тобi знати - це не жiноча справа. - Прошу, рiдненький, повiдай менi про свiй клопiт. - Що тобi сказати? Прилетiла вiстка: треба йти на вiйну. Але я вже старий, немiчний... - Ой, скiльки лиха принесе вiйна! Тепер уже не скоро вiддасте мене замiж! - зiтхнула дiвчина. Прийшла середульша дочка, питає: - Чого ти, батьку, сумуєш? - Нащо тобi знати - це не жiноча справа. - Прошу, рiдненький, повiдай менi про свiй клопiт. - Мабуть, не треба. Ти все одно скажеш те саме, що й старша. - Нi, батьку, не скажу. - Ну слухай! Прилетiла вiстка: треба йти на вiйну. Але я вже старий, немiчний... - Ой, скiльки лиха принесе вiйна! Тепер уже не скоро вiддасте мене замiж! - сумно мовила дiвчина. Нарештi прийшла менша дочка, питає: - Чого ти, батьку, сумуєш? - Нащо тобi знати - це не жiноча справа. - Нi, повiдай, я ж твоя рiдна донька! - Мабуть, не треба. Ти все одно скажеш те ж саме, що й твої сестри. - Нi, не скажу! - твердо вiдповiла дiвчина. - Ну, слухай! Прилетiла вiстка: треба йти на вiйну. А я вже старий, немiчний... - Не журiться, батечку! Пошийте менi чоловiчу одежу, дайте коня, i я поведу ваше вiйсько. - Де таке бачено? Хiба можна дiвчинi воювати? - Не бiйтесь за мене. Я смiлива. Я воюватиму,- не вiдступалася дiвчина. - Гаразд, хай буде по-твоєму. Цар наказав пошити для меншої дочки чоловiчу одежу, сам вибрав найкращого коня, i царiвна очолила батькове вiйсько. Невдовзi країну облетiла нова, радiсна вiстка: ворог розбитий ущент. А допомагав царiвнi в цiй вiйнi iнший сусiд, царевич. Вiн повертався додому. Шлях йому стелився через володiння царя, якому допомагав. От царевич i надумав заночувати в замку, де жила наша царiвна. Коли вiн її побачив, одразу впiзнав того юнака, який боронив свою землю вiд ворога. Повернувся царевич додому та й каже матерi : - Разом зi мною воювала хоробра дiвчина. - Як це дiвчина може воювати? - здивувалася мати.- Де таке бачено, де таке чувано? Царевич розповiв усе, як було. Тодi мати каже: - Поїдь до них у гостi i вмов царiвну пiти погуляти на луг. А потiм подивись на тi мiсця, де ви гуляли. Якщо трава на її мiсцi буде зеленiша, значить, дiвчина не була на вiйнi. Царевич так i зробив. Царiвна охоче погодилася пiти на луг. Натомившись, сiли вони вiдпочити, а царевич тим часом задрiмав. Царiвна перейшла на iнше мiсце, вiдпочила, потiм посидiла хвильку бiля царевича i почала його будити: - Вставай, царевичу, нам пора додому. Глянув царевич на те мiсце, де вiдпочивала царiвна: трава там була зеленiша, нiж на його мiсцi. Повернувся до матерi й каже: - Там, де вiдпочивала царiвна, трава була зеленiша. - Хiба я не казала, що не може дiвчина воювати? - мовила мати. - Все ж таки на вiйнi була дiвчина. Я це доведу, потiм проситиму її вийти за мене замiж! - стояв на своєму царевич. Вiн переодягнувся у бiдняцьку одежу. Набрав веретен, намиста та й пiшов до палацу, де жила царiвна. - Веретена, намисто продаю! - вигукував царевич. Почули це служницi та й кажуть царiвнi: - Чуєш, царiвно, що продає той бiдняк? - Хай собi продає,- байдуже вiдмахнулася царiвна. - А ми хiба нiчого не купимо? - спитали служницi. - Купуйте, як хочете! Служницi спустилися вниз до хлопця та й питають: - Скiльки просиш за разок намиста? - Я грошей не беру, тiльки миску проса. Дали служницi миску проса. Але вiн, висипаючи просо в торбину, взяв i, нiби ненароком, розсипав його на землю. А поки збирав, надворi стемнiло. Служницi й питають хлопця: - Чого ти не попросиш у нас iще миску проса, а згаяв пiвдня, щоб зiбрати його по зернинi? - Хочу зрозумiти, що таке злиднi,- вiдказав хлопець.- Якщо можете, люди добрi, пустiть мене переночувати. Я згоден ночувати i в пiдземеллi. - Пустiть його в пiдземелля, хай ночує,- погодилася царiвна, коли вислухала служниць. Царевич тим часом вистежив, куди служницi поклали ключi вiд кiмнати царiвни, а вночi пробрався до неї, дав соннiй понюхати чар-зiлля, викрав її й вiдвiз до себе додому. Але пройшли чари, царiвна прокинулась у чужому палацi. З переляку їй вiдiбрало мову. Три роки минуло. Мати й каже царевичу: - Покинь її, нащо тобi нiма, одружишся з iншою. Послухав царевич матiр. Знайшли йому iншу наречену. Приготувалися до весiлля. А коли йшли вiнчатися, всiм людям роздавали свiчки, щоб свiтили дорогою. Дали свiчку i нiмiй дiвчинi. По дорозi до церкви люди почали кричати: - Нiма, твоя свiчка давно згорiла! Хiба тобi не пече пальцi? Але дiвчина мовби й не чула. - Нехай моя наречена спробує їй пояснити,- сказав царевич. - Нiма, тобi пече пальцi! Невже не боляче? - вигукнула та. - Вiдтепер ти будеш нiмою,- раптом заговорила нiма дiвчина.- Iди собi, звiдки прийшла! Я три роки мучилась, бо втратила мову з переляку. А ти надiла вiнок нареченої i думаєш, що ти тут хазяйка! Не бувати цьому! Царевич вiдмовився вiд нареченої, яку йому нараяла мати, i залишився жити iз своєю царiвною. Так вони все життя пройшли разом у щастi. |
Поиск
Календарь
Архив записей
Калькулятор
Друзья сайта
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||