Коли синові виповнилось дванадцять років, батько дав йому новий заступ і сказав:

— Йди, синку, в поле, відміряй ділянку в сто кроків уздовж і сто впоперек і скопай.

Пішов син у поле, відміряв ділянку й почав копати. А копати він ще не вмів. Важко було спочатку, доки приловчився копати й до заступа приладився. Наприкінці робота йшла все краще й краще. Та коли син загнав заступ в землю, щоб перекинути останній шматок ґрунту, він зламавсь.

Повернувся син додому, а на душі неспокійно: що скаже батько за поламаний заступ.

— Простіть мене, батьку, — сказав син. — Я зламав заступ.

— А копати ти навчився? Копати тобі в кінці було важче чи легше?

— Навчився, і копати в кінці мені було легше, ніж спочатку.

— Отже, ти не загубив, а знайшов.

— Що ж я знайшов, батьку?

— Бажання трудитися. А це — найдорожча знахідка.