Меню сайта
Музыка
Мини-чат
Наш опрос
|
ДЖОАН I КРИВИЙ ГУСОПАС (Англійська народна казка)Колись давно жив один старий лорд. Мешкав вiн
у розкiшному замку на березi моря, але почувався дуже самотнiм, бо не
мав жодної близької людини. У залах i в покоях не чути було молодих
голосiв, не лунав веселий смiх.
Годинами ходив старий лорд по вимощенiй кам'яними плитами галереї або сидiв бiля вiкна й дивився на похмуре море.
Була у нього маленька онука, але вiн нi разу
не бачив її. Лорд не злюбив дiвчинку вiд дня її народження, бо в той
день померла її мати, улюблена лордова донька.
Батько дiвчинки був у королiвському вiйську, пiшов у далекий заморський похiд i там загинув. Тож вона росла без батькiв.
Гiрка була її доля, але їй довелося б зазнати куди гiршої, якби не стара няня.
Вона забрала Джоан - так звали дiвчинку - до себе i годувала недоїдками з господаревого столу, а вдягала у всяке дрантя.
Лордовi слуги погано поводилися з дiвчинкою - адже їхнiй пан не любив її! Вони кривдили її i прозвали голодранкою.
Джоан цiлими днями гралася на задньому дворi замку або блукала сама понад морем.
Єдиний її друг був кривий хлопець-гусопас.
Вона часто приходила до нього на пасовисько i
розмовляла з ним годинами. Хлопець був трохи старший за неї, вiн жив на
фермi, неподалiк вiд замку.
Щоранку вiн виганяв гусей i вiв їх до ставка,
де вони плавали, плескалися, ловили рибу. А хлопець тим часом грав на
сопiлцi, i Джоан завжди прибiгала його послухати. Вона так любила його
наспiви - то сумнi, то веселi! Вони розповiдали їй про лiсових
фей-красунь або про далекi чужi країни, про невiдомi гори й рiчки, i
вона забувала своє лихо й образи.
Iнколи ж музика була така весела й легка, що
її ноги самi йшли в танець. I тодi навiть кривий гусопас незграбно
пританцьовував разом iз нею. Так минали днi весною i влiтку.
А взимку, коли наставали довгi темнi вечори,
Джоан пiдсувала ослiнчик ближче до вогню i просила свою стареньку няню,
щоб та розповiдала їй казки про смiливих рицарiв i дам-красунь, про
велетнiв i людожерiв, про русалок, що плавають у морських хвилях, чи про
фей, що ширяють, невидимi, в повiтрi. А сама сидiла й слухала,
дивлячись на вогонь. Щоки її рожевiли, очi блищали.
Та ось вона починала куняти, няня теж позiхала, розповiдати далi їй не було сили, i вона вiдсилала дiвчинку спати.
I все ж таки, хоч як любила Джоан слухати
казки, по-справжньому щасливою вона почувалася тiльки тодi, коли втiкала
до свого друга гусопаса. Вiн грав для неї на сопiлцi дивнi пiснi, i
вони весело балакали або гралися.
Часом Джоан розповiдала хлопцевi якусь iз
няниних казок або ж починала танцювати пiд його музику. I тодi все
погане зразу забувалося - i величезний порожнiй замок, i сердитi слуги, i
дiдусь, якого вона так нiколи й не бачила.
Минали роки, i Джоан iз дiвчинки виросла в
гарну дiвчину. Але вона, як i колись, дружила з кривим гусопасом, а
старий лорд, як i ранiше, не любив її i не бажав бачити.
I ось одного разу поширилася чутка про те, що в сусiднє мiсто приїжджає король.
В усi навколишнi замки були посланi гiнцi з
запрошенням на королiвський бал. На цьому балу королiв син - молодий
принц - мав вибрати собi наречену.
А запрошення короля, як вiдомо, означає наказ! Такий наказ прийшов i в замок бiля моря - до старого лорда.
Лорд звелiв осiдлати собi бiлого коня, а тим
часом покликав цирульника, щоб той зголив йому довгу сиву бороду. Потiм
вiн убрався по-святковому й зiйшов у двiр, щоб сiсти на коня i їхати в
мiсто.
А Джоан сидiла i розмовляла зi своєю старенькою нянею в кiмнатi нагорi.
В цей час у дворi замку зацокотiли копита. Вона запитала няню, що там таке. Няня вiдповiла :
- У сусiдньому мiстi король дає великий бал. Вiн i твоєму дiдусевi наказав приїхати. Визирни у вiкно - побачиш його.
- Ох, як би й менi кортiло поїхати на бал до
короля,- зiтхнула Джоан.- Няню, голубонько, пiди до дiдуся i попроси,
хай вiзьме й мене з собою! Пiди, поки не пiзно!
Цiєї митi у двiр зайшов старий лорд i з допомогою слуги й стайничого сiв на коня.
- Це мiй дiдусь? - запитала Джоан.- Який вiн гарний, як ошатно вбраний! Ой, як менi кортить поїхати з ним!
- Нi, нi, я нiзащо не наважусь заговорити з ним,- сказала няня.- Та вже й пiзно.
Не встигну я, стара, немiчна, ще й зiйти донизу, як вiн поїде.
I справдi, поки вона це говорила, грум вiддав
пановi поводи, i бiлий кiнь винiс старого лорда за ворота замку. Джоан
стежила за ним, аж поки вiн зник з очей, потiм вiдiйшла од вiкна й гiрко
заплакала.
- Мiй перший бал,- ридала вона.- Це мiг бути
мiй перший бал. Тепер я нiколи вже не попаду на бал. Хiба трапиться ще
така нагода? Нiколи, нiколи! I все через те, що ти не схотiла пiти й
попросити його!
- Заспокойся, дорогенька моя,- намагалася
втiшити її няня.- Бали i свята не для тебе. Не сердься на свою стару
няню. Я нiчого не могла вдiяти. Вiн би мене однаково не послухав. Навiть
якби я з ним поговорила, вiн не взяв би тебе.
Джоан перестала плакати так само швидко, як i почала, i перепросила няню.
- Не гнiвайся на мене,- сказала вона.- Ти мiй
єдиний друг. Я не хотiла тебе образити. Адже ти не винна. Та менi
зовсiм i не хочеться їхати на цей дурний бал. Хiба цiкаво дивитися, як
пишаються вирядженi лорди та ледi? Зовсiм не цiкаво.
I все-таки, коли вона вийшла з замку в поле,
то подумала, як добре було б потрапити на цей бал! Хоч краєчком ока
поглянути на вродливих, гарно вбраних ледi, на їхнi величностi - короля й
королеву! Та найдужче їй кортiло побачити молодого принца. Вона так
замрiялась, що й не помiтила свого друга гусопаса, котрий кульгав їй
назустрiч разом iз гусячим табуном. Вiн припинив грати на сопiлцi i
запитав:
- Чого це ти замислилася, Джоан? Заграти тобi веселої пiсеньки, щоб схотiлося танцювати? Чи сумної, щоб поплакала?
- Я й без того хочу танцювати,- вiдповiла
Джоан,- але тiльки не тут. Знаєш, менi так кортить потрапити в мiсто на
бал до короля! Та мене не запрошено...
- Коли ти хочеш дiстатися в мiсто,- сказав
хлопець,- ти туди дiстанешся! I я разом з тобою, i мої сiрi гуси.
Зрештою, добратися туди не так то вже й важко, навiть такому
кривоногому, як я.
I вони рушили. Дорога здалася Джоан не такою й
довгою, бо гусопас весь час грав на сопiлцi. Вiн грав так весело й
бадьоро, що Джоан зовсiм розвеселилася. Вона пiдспiвувала йому, кружляла
й танцювала.
Та коли вони були майже бiля самого мiста,
позаду зоцокотiли кiнськi копита, i скоро їх наздогнав високий гарний
юнак на вороному конi.
- Ви прямуєте до мiста? - запитав вiн.- Можна й менi а вами? Разом веселiше буде.
- Звичайно, можна, сер! - вiдповiв гусопас.-
Ми йдемо у мiсто подивитися на вельможних гостей, що з'їжджаються на
королiвський бал. Якщо хочете, ходiмо разом.
Юнак стрибнув з коня i пiшов поряд з Джоан, а кривий гусопас кульгав слiдом за ними й награвав на сопiлцi.
Раптом юнак зупинився, подивився на Джоан i запитав:
- Ти знаєш, хто я?
- Нi,- вiдповiла Джоан.- А хто?
- Адже я принц. I їду до свого батька на бал. Не поспiшай так, дай менi роздивитися тебе.
Вiн не зводив очей з дiвчини, а гусопас заграв нову пiсню, незнайому й нiжну.
Правда, Джоан не чула її - вона дивилася в
очi принцовi; та й принц навряд чи чув музику - вiн милувався Джоан. Не
помiчав вiн нi її драної сукнi, нi того, що вона боса, а все милувався
її обличчям, i тонким станом, i легкою ходою.
- Як же тебе звати? - спитав вiн нарештi.
- Джоан.
- Послухай, Джоан,- сказав принц,- нi разу ще
нi одна дiвчина не зворушила так мого серця, як ти! Сьогоднi на балу я
маю вибрати собi наречену. Будь ти моєю нареченою i виходь за мене
замiж!
Але Джоан мовчала. Вона тiльки глянула на принца. В цю мить кiнь нетерпляче забив копитом i гусопасова сопiлка замовкла.
- Ну, скажи менi, чи згодна ти стати моєю нареченою i принцесою?
Тут Джоан усмiхнулася, похитала головою i сказала:
- О нi! Ти просто з мене смiєшся. Хiба я
гожуся в принцеси? Краще лети чимскорiш на бал i вибирай собi наречену з
вельможних красунь!
- Але ж я кажу без жартiв,- провадив принц,-
повiр менi. А якщо не хочеш стати моєю нареченою, то, може, просто
прийдеш до мене на бал? Знаєш що, рiвно опiвночi я чекатиму тебе разом з
твоїм другом гусопасом, з його сопiлкою i з цими сiрими гусьми.
Прийдеш?
Джоан глянула на принца й вiдповiла:
- Може, прийду, а може, й нi. Не знаю.
Бiльше принц нiчого не сказав, скочив на коня i поскакав у мiсто.
Настав вечiр. Усе новi й новi карети
зупинялися бiля замку, де у великiй залi король i королева зустрiчали
вельможних гостей. Вони приїздили з найвiддаленiших графств i країв,
нiхто не хотiв пропустити такої важливої подiї: принц-престолонаступник,
старший син короля, повинен був цього вечора вибрати собi наречену.
Немало гордих ледi приховували свої потаємнi
надiї i бажання за легкими розмовами i посмiшками. Але бал уже давно
розпочався, один танець змiнювався iншим, а принц, очевидно, ще й досi
не спинив нi на кому свого вибору.
I ось нарештi пробило пiвнiч. За останнiм
ударом годинника в кiнцi зали люди заозирались, почулися здивованi
вигуки, танцюючi пари розступилися, i перед королем та королевою
з'явилася дивна процесiя: попереду йшла боса дiвчина в дранiй старiй
сукнi, за нею - кривий гусопас, а позад нього - дев'ятеро гусей, що
гучно гелготiли.
Оце так гостi на королiвському балу!
Спочатку всi придворнi онiмiли вiд
здивування, але скоро почали шепотiтися i голосно смiятися. Та їм зразу ж
довелося замовкнути. Вони побачили, що принц вийшов наперед, узяв босу
дiвчину за руку й пiдвiв її до своїх батькiв, якi сидiли на тронi.
- Батьку,- мовив принц,- це Джоан! Якщо вона згодиться, я вибираю її за дружину. Що ти на це скажеш?
Король уважно подивився на Джоан i вiдповiв :
- Що ж, сину, твiй вибiр непоганий. Коли дiвчина ця така ж добра й розумна, як i гарна, вона буде достойною принцесою!
- Молода ледi дуже вродлива, це правда,- сказала королева.- Але що це за сукня?
- А чому молода ледi мовчить? - запитав король.- Що думає вона?
- Ну, якщо ви всi згоднi,- тихо сказала Джоан,- то я теж. Я згодна заручитися з принцом.
I тут серед повної тишi пролунали раптом
нiжнi звуки пастушої сопiлки. Нiхто в своєму життi не чув такої
дивовижної i гарної музики. Кривий гусопас награвав якiсь незнайомi
химернi мелодiї, i - о диво! - подрана сукня Джоан перетворилася у всiх
на очах на розкiшнi бiлi шати, оздобленi блискучими дiамантами, а
дев'ятеро гусей - на маленьких пажiв, убраних у блакитне. Вони пiдняли
шлейф Джоан i так iшли за нею, поки принц вiв свою наречену на другий
кiнець зали, щоб розпочати танець. I звуки пастушої сопiлки потонули у
веселiй музицi, що гримнула з галереї. Оце i вся iсторiя про те, як
бiдна Джоан стала принцесою, i навiть найзаздрiснiшi матерi погодилися з
тим, що принц i вона дуже до пари одне одному. А король оголосив усiм,
що його перший син i престолонаступник одружився з голодранкою з повної
згоди батькiв, i коли ця новина облетiла країну, в усiх мiстах i селах
почалися веселощi. Палили багаття, дзвонили в дзвони, одне слово, було
справжнє народне свято.
I тiльки одне серце залишилося сумним серед
усiх цих радощiв - то було серце старого лорда. Вiн не мiг забути свого
горя, i як тiльки перестали дзвонити в дзвони, вiн поскакав у свiй замок
бiля моря.
Що ж до гусопаса, то зразу ж пiсля першого
танцю з принцом Джоан схотiла знайти свого вiрного друга, але вiн кудись
зник. Вона розiслала слуг в усi кiнцi країни, але нiхто про нього
бiльше так i не чув. Правда, селяни розповiдають, що коли їм доводиться
повертатися додому дуже пiзно, вони часом чують у полi i в лiсi нiжнi
звуки сопiлки. Iншi запевняють, що це феї заграють iз запiзнiлим
подорожнiм, а може, це їм просто причувається.
Чи згадувала Джоан пiсля свого весiлля про
кривого гусопаса - цього ми сказати не можемо, але от про стару няню
вона не забула i в перший же день пiсля вiнчання взяла її до себе. Так
до кiнця свого життя старенька й прожила в королiвському палацi.
|
Поиск
Календарь
Архив записей
Калькулятор
Друзья сайта
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||