Воскресенье, 17.12.2017, 09:46
Приветствую Вас Гость | RSS

Сайт 1 "В" класса СШ №34, г. Днепропетровска

Меню сайта
Музыка
Мини-чат
Наш опрос
Оцените сайт
Всего ответов: 150
Статистика

Онлайн всего: 2
Гостей: 2
Пользователей: 0
Форма входа

Мишкова каша

Мишкова каша


Одиного разу, коли я жив з мамою на дачі, до мене в гості приїхав Мишко. Я так зрадів, що й сказати не можна! Я дуже за Мишкою скучив. Мама теж була рада його приїзду.
     
    
- Це дуже добре, що ти приїхав, - сказала вона. - Вам удвох тут веселіше буде. Мені, до речі, завтра треба в місто поїхати. Я, може бути, затримаюсь. Проживете тут без мене два дні?
     
    
- Звичайно, проживемо, - кажу я. - Ми не маленькі!
     
    
- Тільки вам тут доведеться самим обід готувати. Зумієте?
     
    
- Чи зуміємо, - каже Мишко. - Чого там не зуміти!
     
    
- Ну, зваріть суп і кашу. Кашу адже просто варити.
     
    
- Зваримо і кашу. Чого там її варити! - Каже Мишко. Я кажу:
     
    
- Ти дивися, Мишко, а раптом не зуміємо! Ти ж не варив раніше.
     
    
- Не турбуйся! Я бачив, як мама варить. Ситий будеш, не помреш з голоду. Я таку кашу зварю, що пальці оближеш!
     
    
На ранок мама залишила нам хліба на два дні, варення, щоб ми чай пили, показала, де які продукти лежать, пояснила, як варити суп і кашу, скільки крупи покласти, скільки чого. Ми всі слухали, тільки я нічого не запам'ятав. "Навіщо, - думаю, - раз Мишко знає".
     
    
Потім мама поїхала, а ми з Мишком вирішили піти на річку рибу ловити. Налагодили вудки, накопали черв'яків.
     
    
- Стривай, - кажу я. - А обід хто буде варити, якщо ми на річку підемо?
     
    
- Чого там варити! - Каже Мишко. - Одна метушня! З'їмо весь хліб, а на вечерю зваримо кашу. Кашу можна без хліба їсти.
     
    
Нарізали ми хліба, намазали його варенням і пішли на річку. Спочатку покупалися, потім розляглися на піску. Гріємося на сонечку і хліб з варенням жуємо. Потім стали рибу ловити. Тільки риба погано клювала: зловили всього з десяток пескариків. Цілий день ми на річці прогуляли.


До вечора повернулися додому.
Голодні!
     
    
- Ну, Мишко, - кажу, - ти фахівець. Що варити будемо? Тільки таке, щоб якомога швидше. Їсти дуже хочеться.
     
    
- Давай кашу, - каже Мишко. - Кашу найпростіше.
     
    
- Ну що ж, кашу так кашу.
     
    
Розтопили плиту. Мишка насипав у каструлю крупи. Я кажу:
     
    
- Висип побільше. Їсти дуже хочеться!
     
    
Він насипав повну каструлю і води до краю.
     
    
- Чи не багато води? - Питаю. - Розмазня вийде.
     
    
- Нічого, мама завжди так робить. Ти тільки за пічкою дивись, а я вже зварю, будь спокійний.
     
    
Ну, я за пічкою дивлюся, дрова підкладаю, а Мишка кашу варить, тобто не варить, а сидить та на каструлю дивиться, вона сама вариться.
     
    
Скоро стемніло, ми запалили лампу. Сидимо і чекаємо,
    
коли каша звариться. Раптом дивлюся: кришка на каструлі підвелася, і з-під неї каша лізе.
     
    
- Мишко, - кажу, - що це? Чому каша лізе?
     
    
- Куди?
     
    
- Шут її знає куди! З каструлі лізе!
     
    
- Ах, щоб тебе! - Каже Мишко. - Куди ж ти лізеш? Мишко схопив ложку і став кашу назад у каструлю впихати. М'яв її, м'яв, а вона ніби пухне
    
в каструлі, так і вивалюється назовні.
     
    
- Не знаю, - каже Мишко, - з чого це вона вилазити надумала. Може бути, готова вже?
     
    
Я взяв ложку, спробував: крупа зовсім тверда.
     
    
- Мишко, - кажу, - куди ж вода поділася? Геть суха крупа!
     
    
- Не знаю, - каже. - Я багато води налив. Може бути, дірка в каструлі?
     
    
Стали ми каструлю оглядати: ніякої дірки немає.
     
    
- Напевно, випарувалася, - каже Мишко. - Треба ще підлити.
     
    
Він переклав зайву крупу з каструлі в тарілку і підлив в каструлю води. Стали варити далі. Варили, варили - дивимося, знову каша назовні лізе.
     
    
- Ах, щоб тебе! - Каже Мишко. - Куди ж ти лізеш?
     
    
Схопив ложку, знову став зайву крупу відкладати. Відклав і знову бух туди кухоль води.
     
    
- Ось бачиш, - каже, - ти думав, що води багато, а її ще підливати доводиться.
     
    
Варимо далі. Що за комедія! Знову вилазить каша.
     
 
 
Я кажу:
     
    
- Ти, напевно, багато крупи поклав. Вона розбухає, і їй тісно в каструлі стає.
     
    
- Так, - каже Мишко, - здається, я трохи багато крупи поклав. Це все ти винен: "Клади, каже, побільше. Їсти хочеться!"
     
    
- А звідки я знаю, скільки треба класти? Ти ж казав, що вмієш варити.
     
    
- Ну і зварю, не заважай тільки.
     
    
- Будь ласка, не буду тобі заважати.
     
    
Відійшов я в сторону, а Мишка варить, тобто не варить, а тільки й робить, що зайву крупу в тарілки перекладає. Весь стіл уставив тарілками, як у ресторані, і весь час води підливає. Я не витерпів і кажу:
     
    
- Ти щось не так робиш. Так адже до ранку можна варити!
     
    
- А що ти думаєш, в хорошому ресторані завжди обід з вечора варять, щоб на ранок встиг.
     
    
- Так то, - кажу, - в ресторані! Їм поспішати нікуди, у них їжі багато всякої.
     
    
- А нам-то куди поспішати?
     
    
- Нам треба поїсти та й спати лягати. Дивись, скоро дванадцять годин.
     
    
- Встигнеш, - каже, - виспатися.
     
    
І знову бух в каструлю кухоль води. Тут я зрозумів, у чому справа.
     
    
- Ти, - кажу, - весь час холодну воду ллєш, як же вона може зваритися.
     
    
- А як, по-твоєму, без води, чи що, варити?
     
    
- Викласти, - кажу, - половину крупи і налити води відразу побільше, і нехай собі вариться.
     
    
Узяв я в нього каструлю, витрусив з неї половину крупи.
     
    
- Наливай, - кажу, - тепер води доверху.
     
    
Мишко взяв кухоль, поліз у відро.
     
    
- Нема, - каже, - води. Вся вийшла.
     
    
- Що ж ми робитимемо? Як за водою йти, темрява яка! - Кажу. - І колодязя не побачиш.
     
    
- Дурниці! Зараз принесу. Він взяв сірники, прив'язав до відра мотузок і пішов до криниці. Через хвилину повертається.
     
    
- А вода де? - Питаю.
     
    
- Вода ... там, у колодязі.
     
    
- Сам знаю, що в колодязі. Де відро з водою?
     
    
- І відро, - каже, - у колодязі.
     
    
- Як - у колодязі?
     
    
- Так, в колодязі.
     
    
- Упустив?
     
    
- Упустив.
     
    
- Ах ти, - кажу, - розмазня! Ти що ж, нас заморити голодом хочеш? Чим тепер води дістати?
     
    
- Чайником можна.
     
    
Я взяв чайник і кажу:
     
    
- Давай мотузку.
     
    
- А  немає мотузки.
     
    
- Де ж вона?
     
    
- Там.
     
    
- Де - там?
     
    
- Ну ... в колодязі.
     
    
- Так ти, значить, з мотузкою відро упустив?
     
    
- Ну так.
     
    
Стали ми іншу мотузку шукати. Немає ніде.
     
    
- Нічого, - каже Мишко, - зараз піду попрошу у сусідів.
     
    
- З розуму, - кажу, - зійшов! Ти подивися на годинник: сусіди сплять давно.
     
    
Тут, як навмисне, обом нам пити захотілося, здається, сто рублів за кухоль води віддав би! Мишко каже:
     
    
- Це завжди так буває: коли немає води, так ще більше пити хочеться. Тому в пустелі завжди пити хочеться, тому що там немає води.
     
    
Я кажу:
     
    
- Ти не міркуй, а шукай мотузку.
     
    
- Де ж її шукати? Я скрізь дивився. Давай волосінь від вудки прив'яжемо до чайника.
     
    
- А волосінь витримає?
     
    
- Може бути, витримає.
     
    
- А якщо не витримає?
     
    
- Ну, якщо не витримає, то ... обірветься ...
     
    
- Це і без тебе відомо.
     
    
Розмотали ми вудку, прив'язали до чайника волосінь і пішли до колодязя. Я опустив чайник у колодязь і набрав води. Волосінь натягнулася, як струна, ось-ось лусне.
     
    
- Не витримає! - Кажу. - Я відчуваю.
     
    
- Може бути, якщо піднімати обережно, то витримає, - каже Мишко.
     
    
Став я піднімати потихеньку. Тільки підняв над водою, плюх - і немає чайника.
     
    
- Не витримала? - Запитує Мишко.
     
    
- Звичайно, не витримала. Чим тепер діставати воду?
     
    
- Самоваром, - каже Мишко.
     
    
- Ні, вже краще самовар просто кинути в колодязь, принаймні возитися не треба. Мотузки-то немає.
     
    
- Ну, каструлею.
     
    
- Що у нас, - кажу, - по-твоєму, каструльний магазин?
     
    
- Тоді склянкою.
     
    
- Це скільки доведеться возитися, поки склянкою води наносиш!
     
    
- Що ж робити? Треба ж кашу доварювати. І пити до зарізу хочеться.
     
    
- Давай, - кажу, - кружкою. Кружка все-таки більше склянки.
     
    
Прийшли додому, прив'язали волосінь до кружки так, щоб вона не переверталася. Повернулися до колодязя. Витягли по кружці води, напилися. Мишко каже:
     
    
- Це завжди так буває. Коли пити хочеться, то здається, що ціле море вип'єш, а коли станеш пити, так одину кружку вип'єш і більше вже не хочеться, тому що люди від природи жадібні ...
     
    
Я кажу:
     
    
- Нічого тут на людей наговорювати! Тягни краще каструлю з кашею сюди, ми прямо в неї води наллємо, щоб не бігати двадцять разів з кружкою.
     
    
Мишка приніс каструлю і поставив на край криниці. Я її не помітив, зачепив ліктем і мало не зіштовхнув у колодязь.
     
    
- Ах ти, невдашка! - Кажу. - Навіщо мені каструлю під лікоть засунув? Візьми її в руки і тримай міцніше. І відійди від колодязя подалі, а не те і каша полетить в колодязь.
     
    
Мишко взяв каструлю і відійшов від колодязя. Я налив води.
     
    
Прийшли ми додому. Каша у нас охолола, піч згасла. Розтопили ми знову піч і знову взялися кашу варити. Нарешті вона у нас закипіла, зробилася густа і стала пихкати: пих, пих! ..
     
    
- О! - Каже Мишко. - Хороша каша вийшла, знатна!
     
    
Я взяв ложку, спробував:
     
    
- Тьху! Що це за каша! Гірка, несолона і смердить горілим.
 
     
    
Мишко теж хотів спробувати, але тут же виплюнув.
     
    
- Ні, - каже, - вмирати буду, а таку кашу не буду їсти!
     
    
- Такий каші наїсися, і померти можна! - Кажу я.
     
    
- Що ж робити?
     
    
- Не знаю.
     
    
- Диваки ми! - Каже Мишко. - У нас же піскарі є!
     
    
Я кажу:
     
    
- Ніколи тепер вже з піскарями возитися! Скоро світати почне.
     
    
- То ми їх варити не будемо, а засмажимо. Адже це швидко - раз, і готово.
     
    
- Ну давай, - кажу, - якщо швидко. А якщо буде, як каша, то краще не треба.
     
    
- В один момент, ось побачиш.
     
    
Мишко почистив піскарів і поклав на сковорідку. Сковорідка нагрілася, піскарі і прилипли до неї. Мишко став віддирати піскарів від сковорідки ножем, всі боки обдер ім.
     
    
- Розумник! - Кажу. - Хто ж рибу без масла смажить!
     
    
Мишко взяв пляшку з соняшниковою олією. Налив масла на сковорідку і сунув у піч прямо на гаряче вугілля, щоб якомога швидше засмажили. Масло зашипіло, затріщало і раптом спалахнуло на сковорідці полум'ям. Мишко витягнув сковорідку з печі - масло на ній палає. Я хотів водою залити, а води у нас в усьому будинку ні краплі небуло. Так воно і горіло, поки все масло не вигоріло. У кімнаті дим і сморід, а від піскарів одні вуглинки залишилися.
     
    
- Ну, - каже Мишко, - що тепер смажити будемо?
     
    
- Ні, - кажу я, - більше я тобі нічого смажити не дам. Мало того, що ти продукти зіпсуєш, так ти ще пожежу влаштуєш. Через тебе весь будинок згорить. Досить!
     
    
- Що ж робити? Їсти ж хочеться!
     
    
Спробували ми сиру крупу жувати - огидно. Спробували сиру цибулю - гірко. Масло спробували без хліба їсти - нудно. Знайшли банку з-під варення. Ну, ми її вилизали і лягли спати. Вже зовсім пізно було.
     
    
На ранок прокинулися голодні. Мишка відразу поліз за крупою, щоб варити кашу. Я як побачив, так мене навіть заколотило.
     
    
- Не смій! - Кажу. - Зараз я піду до тітки Наталі, попрошу, щоб вона нам кашу зварила.
     
    
Ми пішли до тітки Наталі, розповіли їй усе, обіцяли, що ми з Мишком всі бур'яни у неї на
    
городі вирвимо, тільки нехай вона допоможе нам кашу зварити. Тітка Наталка зглянулася над нами:
    
напоїла нас молоком, дала пирогів з капустою, а потім посадила снідати. Ми всі їли і їли.
     
    
Нарешті ми наїлися, попросили у тітки Наталки мотузку і пішли діставати з колодязя відро і чайник. Багато ми провозилися і, якщо б Мишко не придумав якірець з дроту зробити, так би нічого і не дістали. А якірцем, як гачком, підчепили і відро і чайник. Нічого не пропало - все витягли. А потім ми з Мишком і Вовкою бур'яни на городі пололи.
     
    
Мишко говорив:
     
    
- Бур'яни - це нісенітниця! Зовсім неважка справа. Набагато легше, ніж кашу варити!

                                                                    
Поиск
Календарь
«  Декабрь 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Архив записей
Калькулятор

Copyright MyCorp © 2017